Моя неймовірна спокуса - Аріана Мел

Пролог

Злата

Сьогодні зовсім не задається день. Усе йде шкереберть і ввечері на цю вечірку я плентаюся геть злою і виснаженою, ще й з Давидом встигаємо погиркатися. Аліна бачить, що я засмучена. Благо, не давить на мене і не випитує чому. Врешті-решт може це й на краще, що вона витягнула мене з собою.

Хтозна-де вона пробила це запрошення на вечірку для айтівців. Ми ж бо геть не з тої опери. Обидві працюємо у логістичній компанії менеджерами. Я запитувала її як вона домовились, та вона в звичній манері відмахнулась. Я й не тисну, у нас якось так не прийнято, просто цікаво було.

По дорозі колега натякає, що на заході буде багато цікавих людей, в тому числі чоловіків. Я лише хмикаю. Здались вони мені. Одного цілком вистачає. Правда останнім часом у нас не все так гладко, проте я стараюся,..ми обоє стараємося. Кожен як вміє.

Я знаю, що Аліна, м'яко кажучи, недолюблює мого Сотника, але я так і не можу зрозуміти чому. Він також працює на нашій фірмі, тільки на керівній посаді та в іншому відділі. Чим він міг їй насолити? Хтозна.

Я ще гублюся в своїх думках, коли ми заходимо в зал. Захід неформальний. Програмою передбачається частування, розважання гостей якимось музичним бендом і танці. Про цю частину вона каже мені в останній момент, щоб я не передумала і не розповіла Давиду, бо той міг би бути і проти. Це в його дусі. Він часом ревнивий.

Тож я не надто й готувалася. Вдягла коротку чорну сукню на тонких бретелях, волосся трішки підкрутила і воно гарно лягло хвилями майже до талії. Туфлі на шпильках довершують цей класичний образ, який завжди в тренді.

Поки Аліна йде за напоями, я займаю місце за столом, де бачу наші імена на картках. Настрій так собі. Починають сходитися інші гості. Добре, що стіл доволі великий і поки що можна не приєднуватися до розмов.

Ось повертається Аліна з келихами. Подає один мені. Всідається поруч на стілець. Мм, бульбашки, шампанське. Чого б і ні. Хоч якось потрібно собі підіймати настрій. Випиваю свій келих не переводячи подиху.

— Сварка була такою серйозною? — Алінина брова запитально повзе вгору.

Я лише кривлюсь і киваю.

— Так, якось не солодко.

Раптом плюмкає мій смартфон. Розблоковую. Бачу — повідомлення від Давида. Хмурюсь. Сипляться претензії щодо вечірки. От звідки він дізнався?

Аліна краєм ока дивиться в сторону екрану мого смартфону й собі кривиться.

— Зав’язуй, Злато. Вже всі гості розсілися, — шепоче.

Піднімаю голову. І справді всюди вже сидять люди. Офіціанти починають розносити страви. Вирішую увімкнути ігнор на все, що стосується Давида, хоча б на час вечері.

Гості за нашим столом починають знайомитися. Та я не надто звертаю на це увагу. І загалом ловлю себе на думці, що мені до чортиків нудно. Хоч би вже ці танці розпочались, може так трохи відволічусь.

Нарешті вечеря закінчується. Більшість гостей з напоями розсіюються по залу, хтось пішов на танцмайданчик. Беру черговий келих з шампанським і йду туди звідки лунає музика.

Стою, відпиваю ще ковток. Мені вже значно веселіше. Холодний напій іскриться бульбашками і віддає гулом в моїй голові. І байдуже, що мої рухи вже не такі точні, а кроки збивчасті. Це ще треба вміти тримати рівновагу на шпильках, та ще й після цих солодких пухирців. Не кожен зможе. То хай і не судять.

Похитуюсь в такт музиці. Чи може і ні, але мені здається, що я геть точно потрапляю в ритм. Мій келих давно пустий, та це вже теж не настільки важливо. Раптом приміщення погойднулось.

Вмить в голові проноситься уривчаста думка, що це не приміщення, а я. Трясця! Шампанське побажало мені щасливого польоту.

Зажмурююсь і внутрішньо готуюся до обіймів з долівкою. Та міцні, теплі чоловічі долоні не дають мені впасти, стиснувшись на моїй талії. Ривком притягують до такого ж міцного торсу. Мені все пливе перед очима. Я примружуюсь, намагаюся роздивитися свого рятівника та бачу лише темно-сірі проникливі очі. Вони настільки близько, що я можу роздивитися мало помітні крапинки на обідках зіниць, а ще запах. В ніздрі вбивається ледь терпкий запах з нотками цитрусу. Чоловік щось говорить, та мені погано чути, бо гучність музики вже зашкалює. Я переводжу погляд на його губи, вони вигнуті у посмішку.

Мені раптом стає гаряче у цих сталевих обіймах. Незрозумілий жар починає прокочуватись тілом, неймовірно обпікаючи у тих місцях, де його руки торкаються мене.

Моє дихання збивається, серцебиття шалено пришвидшується. Мені би почати намагатись втекти, а я зависаю і не можу відірвати погляду від його губ. Раптом хтось шарпає мене за руку і ось я вже сама. Біля мене Аліна. Я намагаюся вдячно посміхнутись їй та моє тіло ще бунтує проти того, що його так безцеремонно позбавили цих палаючих дотиків, цього тепла і відчуття міцних впевнених рук.

— Гадаю, що на сьогодні нам вистачить, так Злато?

Я лише кліпаю. Застигаю в якомусь дивному ступорі.

— Дуже вам дякуємо. Далі ми самі, — продовжує вона.

Я переводжу погляд на того, до кого вона це говорить. Серце знову набирає обертів від цієї посмішки. Гей, хлопче, хіба це законно мати таку запаморочливу посмішку?! Намагаюся опанувати себе. Свою дивну реакцію на незнайомця. Бісове шампанське!

— Так, я вдячна, — видавлюю таки з себе, перевівши погляд на його очі. У нього проникливий погляд і конкретно зараз у ньому ще й плещуться смішинки.

Я серджусь. Закушую губу. Бачу, як незнайомець зачіпається поглядом за цей мій рух, та мені байдуже. Повертаюся до Аліни.

— Так, нам справді час.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно