Моя неймовірна спокуса - Аріана Мел

Вечеря, м'яко кажучи, проходить у напрузі. Ми вирішуємо нікуди не їхати та розташовуємось на кухні. Замовляємо доставлення  ресторанної їжі.  Анна Семенівна  намагається бути зі мною привітною, хоча я бачу погано замасковане холодне ставлення.

Не зважаючи на це я докладаю чималих зусиль, щоб виглядати привітно. Так не хочеться засмучувати Веремія, адже він давно не бачився з матір'ю. 

Про Лану вона більше не згадує, то й на тому дякую. А решту все терпимо. Було. Доки Веремій не виходить відповісти на важливий дзвінок, а Анна Семенівна не гаючи часу вирішує зробити мені такий собі допит з материнськими настановами.

— То, Злато. Скажи, — протягує вона, — Давно ти знайома з моїм сином?

— Ні, ми не так давно знайомі.

Вона задумливо крутить келих з вином у пальцях.

— То це у вас кохання з першого погляду? — якось глузливо продовжує.

Мені не подобається тон, яким вона це питає. Так наче наші почуття — пусте місце. Та й взагалі, мені якось не хочеться про це говорити. Бо це — моє. Сокровенне. А вона мені чужа, стороння, хоч і його матір. Уважно дивлюся їй у вічі, аж поки вона нарешті знічується і відводить погляд.

— Ні, не з першого, — кажу, твердо даючи зрозуміти, що більше я не відповідатиму на всякого роду провокативні питання.

Та жінці явно начхати. Вона ще не все сказала, що планувала.

— Отже ти на гаманець його повелася?

Шок. У мене просто німіє все тіло. От же ж...

А вона нещадно продовжує:

— Знаю я таких як ти. Працюєш, намагаєшся чогось досягти в житті, а все ніяк не виходить. А тут ось на тобі. Така жирна рибка попадається. То ж як не скористатись.

Хочу заперечити, щось сказати, та вона не дає мені і слова вставити.

— Та знай — ти йому не пара. Ні по фінансовому становищі, ні по розумовим здібностям. Ланочка йому значно краще підходить. І не потрібно мені зараз тут плести казки про твої щирі почуття, про кохання. Еге ж. Кохання розміром із його статок — чим не стимул бути разом. Хоча, звісно, син у мене красивий чоловік, та все ж. Ми обоє знаємо, що це в житті не головне.

Нарешті до мене повертається дар мови.

— Годі! Що це ви таке верзете. Вибачте, звісно, але ви лізете геть не у свою справу. Ми з Веремієм разом! Подобається вам це чи ні, — шиплю. Намагаюсь говорити тихіше, щоб він не почув, адже все ж — це його рідна людина. Боже, і доведеться ж її терпіти. Бо як таке скажу коханому? Благо, хоч не довго.

— Це ми ще подивимось, — якось зловісно  шипить старе стерво, а у мене від цього мимоволі мурахи тілом розповзаються.

Повертається Веремій і ми обидві майстерно вдаємо, що все гаразд. Та у мене неприємно шкребе десь в районі шлунка. Після вечері я збираю речі і хочу викликати таксі, та Бриль безапеляційно заявляє, що підвезе мене сам, адже він не вживав нічого міцнішого за каву.

Його мати кривиться, лицемірно радісно прощається і ми їдемо. Вирішую мовчати. Щиро бажаю, щоб він провів гарно час з матір'ю.

Ввечері лягаю у своє ліжко на старій орендованій квартирі, а на душі так пусто і самотньо. Виявляється можна за такий короткий період так звикнути до постійної присутності іншої людини у твоєму житті. Так, що ти не уявляєш, як раніше жилося без неї. З Сотником такого і поготів не було.

Далі час для мене тягнеться неймовірно довго. Ми бачимося з Веремієм лише на роботі, бо весь його вільний час присвячений мамі. А сьогодні він повідомляє мені, що на вихідних ми йдемо в оперу. Бо Анна Семенівна давно хотіла, та все ніяк можливості не було.

Першим поривом було відмовитися. Просто геть не хотілося в черговий раз слухати у свою адресу гидкі ріжучі слова. Та обміркувавши ще раз, вирішую все ж піти. Мабуть, матуся не сподіватиметься на мою присутність, тому прошу Веремія не казати їй завчасно, бо хочеться зробити «приємний» сюрприз.

Він радіє і погоджується. Його щира радість трохи затьмарює мій настрій, адже я вже стовідсотково розумію, що з Анною Семенівною подругами нам аж ніяк не стати.

Вихідні невблаганно наступають. У вечір «ікс» я вдягаю атласну сукню А силуету, довжиною до колін, золотистого кольору, яка гарно гармоніює з моїм волоссям. Роблю легкий вечірній мейк і вкладаю свої коси у високий хвіст. Виходить класичний елегантний образ. Задоволено підфарбовую блиском губи. Дивлюся в дзеркало і наштовхуюсь на пронизливий погляд темно-сірих очей, який вмить робиться ще темнішим. 

Веремій давно має дублікат ключів, тому я не чую коли він заходить, та це й не важливо. Мої губи мимоволі розтягуються у чуттєву посмішку. Він може нічого не говорити — по одному тільки палаючому погляду бачу, що йому подобається, те що він бачить.

Він підходить повільно, не розриваючи наш зоровий контакт у дзеркальному відображенні. Моя шкіра вкривається сиротами, а тремтіння від п'янкого збудження проноситься тілом, як тільки він стає зовсім поруч. Міцна чоловіча рука лягає на талію і ковзає атласною тканиною вгору. Зупиняється під грудьми. Я стежу у дзеркалі, як рухаються його руки, а губи вигинаються у хижу посмішку. 

Інша рука прокладає палаючий слід вниз, сягає краю тканини, підчіпляє її пальцями і ковзає вгору по внутрішній стороні бедер. Досягає тонкого мережива моїх трусиків, які вже наскрізь вологі. Його пальці впевнено відсовують смужку трусиків в сторону і пірнають у тугу гарячу плоть. 

Не втримую стогін, він виривається з горла. Моє серцебиття пришвидшується як і ритм його пальців у мені. Я відкидаю голову назад, міцніше втискаючись спиною у рельєфний торс. Його губи припадають в обпікаючому поцілунку до надчутливого місця на шиї, а інша його рука з-під грудей переміщається у ліф сукні і діставшись гострої вершинки починає теребити пальцями. Відчуття такі гострі. Вони прошивають шкіру розрядами струму.

Я стогну сильніше, екстаз вже так близько. Відчуваю кам'яну плоть, що втискається у мої сідниці. Це заводить ще сильніше.

— Так, кохана, — його голос хриплий, він також збуджений до краю, — Давай, люба. Зроби це для мене.