Моя неймовірна спокуса - Аріана Мел

Злата

Надто емоційна. Я знаю свої недоліки. І чесно намагаюся з ними справлятися. Проте часом не виходить хай що я не роблю.

Отак і вчора на цьому чортовому балеті. Найгірший мій похід в оперу. Єдиний, а вже найгірший. І чому я собі наївно думала, що ми з його матір’ю якось таки зможемо поладнати. Якби ж. Швидше дідько з ангелом знайдуть спільну мову, ніж ми з нею.

Тільки як про це сказати коханій людині? Навряд чи я підберу коректні слова. Не скажу ж «Веремію, дорогенький, твоя мати — те ще стерво і вони з Ланою одна одної варті»

Навряд чи йому б така заявочка сподобалася. Тому я мовчу. Стійко намагалася витримати вчорашню каторгу, сучку цю дволику і Веремієву люблячу матінку. Хоч би вже пошвидше звалювала у свої штати.

У неділю вранці я спочатку вирішую просто валятися цілий день на дивані, та вхідний дзвінок від Аліни змінює моє рішення. Я швидко одягаюсь і плетусь в центр, куди ми домовилися вийти на каву.

Гадаю, що ця вилазка мені на користь. Адже сьогодні я не налаштована бачитися з його родичами.

— Привіт, Аль, — плюхаюсь на м’яке сидіння диванчика за столиком.

Аліна вже очікує, посьорбуючи капучіно.

— І тобі привіт, — оцінюючий погляд ковзає по мені наче сканер.

Як звикло її проникливість бентежить. Але сьогодні вона мені дуже навіть в тему, коли ніби і немає особливого бажання про все розповідати, та знаю, що якщо поділюся — стане значно легше. Крім того я уповаю на її раціональний підхід у всьому і на цінні поради. Тож..

— Судячи по твоєму кислому виразу обличчя, гадаю у тебе є цікаві новини, — протягує повільно,  примружуючи злегка очі.

Невесело усміхаюсь.

— Як завжди проникливо, — бурчу, — Так, у мене не сумно. Я б навіть сказала, що чим далі — тим веселіше.

Підходить офіціант і я замовляю подвійне еспресо. Голова з самого ранку гуде, тож дико хочеться закинутись міцним напоєм. Він відходить і я продовжую:

— Я, подруго, вчора була в Оперному, — вона слухає не перебиваючи, — Його матір приїхала зі штатів і дуже хотіла туди потрапити. От Бриль і організував нам цю вилазку втрьох у надії, що ми зблизимось і проведемо вечір у вишуканій обстановці.

Мабуть я видаю себе інтонацією.

— А ти не надто хочеш цього зближення, чи не так? — її брова знову іронічно повзе вгору.

— Не надто. Його мати..ее, — гублюся. Не впевнена, як краще сказати, що вона — просто старе стерво. Вирішую згладити гострі кути хоч при розмові, — Вона...трохи владна особистість.

Аліна не стримується і починає реготати.

— Злато, твоя лаконічність мене вбиває, — вона все ще регоче і витирає кінчиком пальців сльози, що виступають у кутиках очей.

Я суплюсь і підтискаю губи. Дідько, я забуваю з ким маю справу.

— Гаразд. Так, вона стерво ще те. Так краще? — киплю, та серджусь не на подругу, а швидше на себе. На свою вдачу, те, що я завжди намагаюсь знайти щось хороше в людях. Навіть таких гнилих.

— Мені від цього ні тепло, ні холодно, — Аліна все ще посміхається, — І тобі теж так має бути, Злато. Це її життя і її вибір бути такою. Чому тобі має бути незручно через це. Ти ж не несеш відповідальності за неї, так? Вона ж доросла тітка.

Я зависаю. Алінині слова, як завжди струшують. І я справді дивлюсь на це питання під іншим кутом.

— Так, Аль, ти маєш рацію. Вона явно проти наших стосунків. Всім своїм виглядом дає зрозуміти це. І вчора викинула такого коника, що у мене просто пристойних слів не знаходиться.

— Уважно слухаю, — її тон розслабляє і я вже не кремпуюся, а розповідаю все як є.

— Вона в нашу ложу на антракті затягла Островську. І єлейним голоском повідомила, що випадково її зустріла. І уяви, Лана з батьками, чисто випадково мали заброньовані місця одразу у сусідній ложі. Такі збіги і випадковості, що я лише могла мовчки кліпати, слухаючи ті небилиці. Але крім того ця тітонька кинула Островську в нашій ложі і спритно втекла у сусідню, буцімто поспілкуватись з її батьками, яких давно не бачила.

Аліна округляє очі і лише хмикає, а мене вже несе.

— І от уяви. Цілу годину я терплю це стерво поруч з ним. ЇЇ хтиві погляди. Вона мало слиною не давилася, дивлячись на нього. Це просто якийсь новий вишуканий вид тортур. Я від балету і до того була не надто в захваті, а тепер він у мене асоціюється з оцією от. Та найгірше те, що сучка захотіла поговорити з ним тет-а-тет у ложі по закінченні балету і він погодився. І мене це дико бісить. Він каже, що вона просила у нього вибачення за все і хоча б терпимого ставлення зараз. Я ж бо думала, що він її пошле під три чорти. Але ні. Веремій мене просто добив, коли сказав, що він піде їй на зустріч.

— Злато, можливо ти накручуєш себе?

— Ні Аль, не накручую, — виходить якось приречено і гірко, — У нього був таки-и-й вираз обличчя, коли він вийшов з тієї ложі. Наче він згадав не тільки жахливі моменти у їхніх стосунках, а й те хороше, що було. І от це мені не дає спокою. Я відчувала, що він мій, а зараз наче не до кінця. Так ніби якусь частинку Лана таки змогла при тій розмові витягнути на поверхню. Після цього я не змогла навіть залишатись з ним на одинці. Мені постійно вчувався на ньому її огидний важкий солодкуватий запах парфумів.

Аліна задумливо крутить чашку в руках. Підходить офіціант з моїм подвійним еспресо. Ставить чашку переді мною. Я дякую і він йде. П’ю терпкий напій і намагаюся викинути з пам’яті той його вираз обличчя та все ніяк не вдається.

— А він що на це каже?

— Обіцяв поговорити з матір’ю. А на рахунок Островської — нічого. Судячи з усього, він не вважає, що щось особливе сталося. І не надто придає цьому значення.

— Гадаю, було б добре з ним це обговорити.

Трохи подумавши, розумію, що Аліна права. Поговорити потрібно у будь-якому разі.

— А як справи у тебе? Що з Макаром?

Дивлюсь з-під вій на неї. Оцінюю її реакцію на мої слова. Знаю, що вона не надто любить говорити про особисте. Проте, відвертість — за відвертість.