Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

— Дякую, я так і зроблю.

Вона поклала руку йому на обличчя, щоб перевірити температуру.

— Ми ніколи не зможемо вам віддячити, — сказала вона, не забираючи руку. — Роупер, коли повернеться, висловить усе значно краще, ніж я. Але чесно — Ви просто герой. Такий відважний, — сказала вона, стоячи вже біля самих дверей. — От лайно, — додала колишня учениця католицької школи, зачепившись кишенею штанів за клямку.

Потім він усвідомив, що це була вже не перша їхня зустріч з того часу, як він сюди потрапив, а третя. Перші дві, виявляється, були не сном.

«Під час першої нашої зустрічі ти просто усміхнулася до мене і в цьому не було нічого такого: ти мовчала, а я міг думати, і між нами щось зародилося. Ти заклала волосся за вуха. На тобі були штани для верхової їзди і джинсова сорочка. Я запитав: «Де я?» І ти відповіла: «Кристал. Роуперо-вий острів. Ви вдома».

Під час другої зустрічі я недобре почувався і мені здалося, що ти моя колишня дружина Ізабелл, яка чекає на мене, щоб поїхати в ресторан. А все це тому, що ти явилася у тому сміховинному костюмі — штанах і жакеті — з золотистим тасьмовим оздобленням на лацканах. «Якщо вам щось буде потрібно, то ось дзвіночок, він лежатиме отут біля глечика з водою, — сказала тоді ти. А я відповів: «Чекайте виклику». Хоча насправді подумав, якого біса ти вирядилася, як хлопчик-мім?»

«Її батько зійшов на манівці, намагаючись не відставати від решти графства, — з презирством розповідав йому Берр. — Він подавав до столу марочне вино, хоча насправді йому було нічим оплатити рахунки за електроенергію. Відмовився відправити свою донечку вчитися на секретарку, тому що вважав це принизливим».

Лежачи на подушці здоровою щокою донизу, а обличчям до гобелена, Джонатан розгледів на ньому обриси жінки у крислатому капелюсі, яка щось співала. Він без здивування впізнав у ній свою тітоньку Енні Болл.

Енні була відважною жінкою і співала хороших пісень, але от її чоловік-фермер постійно напивався і всіх ненавидів. Отож одного дня Енні натягнула свого капелюха, посадила Джонатана біля себе у фургон, у багажнику якого лежала валіза з його речима, і сказала, що вони їдуть на відпочинок. Вони їхали до пізнього вечора і цілу дорогу співали пісень, аж поки не дісталися будинку, над дверима якого був вибитий напис «Хлопці». Тоді Енні Болл почала заливатися слізьми і дала Джонатану свій капелюх як обіцянку того, що вона скоро за ним повернеться, і Джонатан піднявся нагору у загальну кімнату, де було повно таких же хлопців, як він, і повісив того капелюха на краю свого ліжка, щоб тітонька Енні, коли приїде, одразу могла впізнати, яке ліжко було його. Проте вона так ніколи і не повернулася, і коли наступного ранку Джонатан прокинувся, хлопці з його кімнати по черзі приміряли тітчиного капелюха. Отож йому довелося за нього битися, і він переміг усіх хлопчаків, а потім загорнув капелюх у газету і поклав його у червону поштову скриньку, не зазначивши адреси. Йому більше хотілося спалити його, але в нього не було сірників.

«Сюди я прибув також поночі, — думав він. — У білому «Бічкрафті» з двома двигунами і блакитним салоном. Лише цього разу Фріскі і Таббі, а не сторож сиротинця, обдивились мій багаж у пошуку заборонених речей».

Я вдарив його через Деніела, — вирішив він.

Я вдарив його, щоб перейти рубіж невороття.

Я вдарив його, тому що мені вже остогидло чекати і прикидатися.

Джед знову була в його кімнаті. Його професійна пильність ще ніколи його не зраджувала. Він відчував її присутність не за запахом, бо вона не користувалася парфумами, і не за звуком, бо вона рухалася абсолютно безшумно. Минуло досить багато часу, перш ніж він її побачив, отож він її виявив не зором. Вочевидь, він відчув її присутність шостим чуттям професійного спостерігача, який знає, що противник близько, хоча й не уявляє, звідки у нього взялося таке переконання.

— Томасе?

Вдаючи, що спить, Джонатан почув, як вона підходить до нього навшпиньках. Він уявив її світлий одяг, тіло танцівниці і розпущене волосся. Він почув шерех: вона відкинула назад волосся і нахилилася до нього, приставляючи своє вухо до його рота, щоб перевірити дихання. Він відчув тепло її щоки. Вона знову випросталася і він почув, як віддаляються її кроки, спочатку в коридорі, а потім і на вулиці, коли вона проходила кінним двором.

«Подейкують, коли вона поїхала в Лондон, то добряче вляпалася, — розповідав йому Берр. — Потрапила до когорти якихось веселунів і пішло-поїхало. А потім дременула в Париж, щоб трохи оговтатися. Там і зустріла Роупера».

Він прислухався до криків корнволльських чайок і довгих відзвуків, які долинали з-за закритих жалюзі. Він вдихнув коричневий солоний запах водоростей і зрозумів, що зараз відплив. На якусь хвильку він дозволив собі повірити, що Джед завезла його назад у Леньйон і зараз стоїть босоніж перед дзеркалом, займаючись тим, що зазвичай роблять жінки, перш ніж лягти у ліжко. Потім він почув стукіт тенісних м’ячиків і розслаблені голоси людей, які щось кричали один одному англійською. Один з цих голосів належав Джед. До Джонатана також долинало гудіння газонокосарки і крики невихованих англійських дітей, які вічно сварилися. Він здогадався, що це нащадки Ленгборнів. Він почув дзижчання електродвигуна і вирішив, що це, мабуть, чистять поверхню басейну. Він знову заснув, вдихаючи уві сні запах вугілля. Рожевувате світло на стелі вказувало на те, що вже настав вечір, і коли Джонатан наважився підняти голову, крізь закриті жалюзі помітив силует Джед, яка заглядала у кімнату знадвору, ловлячи останні промені сонячного світла. Джонатану вистачило освітлення вечірніх півсутінків, щоб розгледіти її тіло під одягом для тенісу.

— Ну, Томасе, як щодо того, щоб трохи попоїсти? — спитала вона голосом шкільної матрони. Вона, певно, почула, коли він порухав головою. — Есмеральда приготувала вам м’ясний бульйон з хлібом і маслом. Лікар Марті сказав зробити вам тости, але вони страшенно розкисають у цьому вологому кліматі. А ще є куряча грудка і яблучний пиріг. Томасе, насправді, є все, чого ваша душа забажає, — додала вона дещо наляканим голосом, до якого він уже