Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

— Дякую, я так і зроблю.

— Томасе, це напрочуд дивно, що у цілому світі немає нікого, хто про вас хвилювався б. Не можу зрозуміти, чому, але цей факт змушує мене почуватися жахливо винною. Не може бути, щоб у вас не було навіть брата. У всіх є брат, — сказала вона.

— Але не в мене.

— Ну а у мене є один просто чудовий брат, а інший — цілковита свиня. Тому, насправді, в сумі виходить нуль. Щоправда, як на мене, то краще мати хоч таких братів, ніж зовсім ніяких. Навіть якщо один з них свиня.

Вона перетинала кімнату і наближалася до нього, усміхаючись. «Вона весь час усміхається, — насторожено подумав він. — Вічно весела, як реклама по телевізору. Вона боїться, що варто їй перестати усміхатися, як її вимкнуть. Вона — актриса, яка шукає продюсера. Ніяких особливих прикмет, хіба що маленький шрам на підборідді. Може, її теж хтось вдарив. Мабуть, кінь». Він затримав подих. Вона дійшла до його ліжка. Джед нависла над ним і приклеїла на його лоб щось схоже на липкий пластир.

— Хай добряче прогріється, — сказала вона, розпливаючись у ще ширшій усмішці, і сіла на ліжко, щоб зачекати. Її тенісна спідничка потягнулася, вона байдуже схрестила ноги, сперши м’язи литки однієї ноги об щиколотку іншої. Її шкіра відливала рівномірною м’якою засмагою.

— Ця штука називається тестер температури тіла, — пояснила вона театральним тоном. — 3 якихось абсолютно незрозумілих мені причин у цілому будинку не знайшлося жодного нормального термометра. Томасе, а ви таки загадковий персонаж. Ота маленька сумка — це всі ваші речі?

— Так.

— На всьому білому світі?

— Боюся, що так. — «Злізь з мого ліжка! Ні, краще залізь до мене в ліжко! Прикрийся чимось! За кого ти мене маєш, чорт забирай?» — гарячково думав Джонатан.

— Оце вам пощастило! — сказала вона, цього разу тоном родовитої принцеси. — От чому ми так не можемо? Ми летимо «Бічкрафтом» у Маямі всього лиш на вихідні, і заледве можемо помістити у багажне відділення весь наш багаж.

«От бідолахи», — подумав Джонатан.

«Вона говорить завченими фразами, — подумки віддзна-чив він, відволікаючись від своїх страждань. — Не словами. Фразами. Версіями того, якою, на її думку, вона має бути».

— Може, варто натомість раз-другий скористатися яхтою, а не літаком, — жартівливо запропонував він.

Але роздратовано помітив, що вона не знає, як воно — коли над тобою сміються. Як і кожна красива жінка, напевно.

— Це ви про «Паша»? О, це займе цілу вічність, — зверхньо пояснила вона. Простягнувши руку до його лоба, вона здерла пластикову смужку і піднесла її до вікна, щоб прочитати написане. — На жаль, Роупер зараз не вдома. Продає ферми, мабуть. Він вирішив трохи скинути оберти, і я гадаю, що це абсолютно правильне рішення.

— Чим він займається?

— Та так, бізнесом. Насправді він керує компанією. Як і всі тепер. Ну, принаймні це його власний бізнес, — додала вона, немов вибачаючись, що її коханець — торговець. — Він сам її заснував. Але здебільшого він просто приємний милий чоловік. — Вона нахилила смужку до світла і, насупивши брови, намагалась роздивитись написане. — А ще у нього ферм хоч греблю гати, це вже трохи веселіше заняття, хоча я так ніколи їх і не бачила. Всі вони десь у Панамі і Венесуелі, а там і на пікнік не рипнешся без озброєної охорони. Я, звичайно, не зовсім так уявляла собі фермерство, але грець з ним, земля все одно належить йому. — Вона ще більше насупила брови. — Ну, тут написано, що температура в межах норми, і ще тут написано, що у разі забруднення потрібно протерти спиртом. Коркі може нам це організувати. Це дуже просто. — Джед захихотіла і він розгледів її нову сторону: вона була ще та гуляка, готова визутися і кинутися в танець, щойно випаде така нагода.

— Мені доведеться скоро їхати, — сказав він. — Ви були до мене дуже добрі. Дякую.

«Завжди вдавай з себе неприступного, — радив йому Берр. — А то набриднеш їм за перший же тиждень».

— Скорої — скрикнула вона, витягнувши губи трубочкою і на мить отак завмерши. — Що ви таке кажете? Ви ще і близько не видужали, щоб кудись їхати, принаймні поки повернеться Роупер. Лікар Марті особливо наголошував, що вам знадобляться тижні на відновлення. Найменше, що ми можемо для вас зробити, це допомогти вам видужати. Більше того, нам усім дуже кортить знати, яким дивом ви після «Майстерсу», де були абсолютно іншою людиною, опинилися у Мама Лоу і взялися рятувати життя і не тільки.

— Я не думаю, що я був іншою людиною. Просто мені захотілося змінити декорації. Я вирішив, що саме час скинути з себе строгий костюм і трохи попливти за течією.

— Ну, я можу сказати одне: нам страшенно пощастило, що ви пливли в наш бік, — сказала наїзниця таким глибоким голосом, нібито вона в цей час затягувала на коні попругу.

— А ви? — запитав він.

— О, я просто тут живу.

— Постійно?

— Коли ми не на яхті. Чи коли не подорожуємо. Так. Я тут живу.

Але ця відповідь, здавалося спантеличила і її саму. Вона знову допомогла йому лягти на ліжко, уникаючи його погляду.

— Роупер хоче, щоб я гайнула на кілька днів у Маямі, — сказала вона, коли вже йшла геть. — Але Коркі уже повернувся, і всі тільки й чекають, щоб потурати вам у ваших примхах. Гаряча лінія до лікаря Марті цілком відкрита для всіх дзвінків, тому, гадаю, вам не дадуть зовсім зчахнути.

— Ну що ж, не забудьте цього разу взяти з собою менше речей, — сказав він.

— О, я завжди беру небагато. Але Роупер завжди наполягає на шопінгу, тому ми й повертаємося з цілими горами всякої всячини.

Врешті вона пішла і він полегшено видихнув. Але Джонатан усвідомив, що його втомила не власна акторська гра. А її.

Джонатана розбудив шелест — хтось перегортав сторінки, він відкрив очі і побачив Деніела. Той був у халаті і сидів на карачках на підлозі, випнувши дупцю, і при денному світлі читав величезну книгу. Джонатан зрозумів, що настав ранок, бо біля ліжка на таці стояли бріоші, круасани, лимонний кекс з домашнім варенням і сріблястий чайничок.