Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

— Все в порядку, — повідомив він Берру і сьорбнув ковток «Кока-коли».

Берр спершу не повірив своїм вухам, йому потрібно було трохи часу, щоб оговтатися.

— Тобто вони все зробили? Все, як домовлялися?

— Вони висадилися на берег, знайшли сарай, зарили коробку у землю. Діяли дуже тихо, дуже професійно, а потім хутенько змотали вудочки. Тепер твоєму хлопчині залишилося лише заговорити.

14

Джонатан знову лежав на залізному ліжку військової школи. Йому щойно вирвали мигдалини. Щоправда, ліжко було величезне і біле, з м’якими, вишитими по краях, подушками, такими, які вони колись мали у «Майстер Палас». Поруч лежала маленька подушечка з ароматними сухими травами.

Ось він уже в мотелі неподалік Есперансу. Закривши штори на вікнах, він доглядав за своєю розбитою щелепою і весь заливався потом від гарячки після того, як повідомив безіменному голосу телефоном, що знайшов свою тінь. Щоправда, голова була перебинтована, а тіло облягала свіжа бавовняна піжама з вишитою монограмою на кишені, яку він постійно намагався прочитати на дотик методом Брайля. Ні, там не було «М», що означало б «Майстер», не було «П» — «Пайн», чи «Б» — «Борегар», чи «Л» — «Лінден» або «Лямон». Монограма радше скидалася на зірку Давида, лише з більшою кількістю кутів.

Він уже на мансарді Івонн, нашорошився у півсутін-ках, прислухаючись до кроків мадам Лятюліп. Самої Івонн у кімнаті не було, проте це точно була їхня мансарда. Щоправда, значно більша, ніж у домі Івонн, і навіть більша, ніж студія Ізабелли у Камден-Таун. А ще тут на цій мансарді у старовинній блакитній фаянсовій вазі стояли рожеві квіти і висів гобелен, на якому були зображені леді і джентльмени під час полювання на сокола. З балки на стелі, поважно крутячи пропелером, звисав вентилятор.

Ось він лежить поруч з Софі у квартирі в Чикаго-Гаузі в Луксорі, і вона розповідає йому про відважність. Щоправда, аромат, який зараз лоскотав йому ніздрі, більше нагадував суміш сухих квітів, а не ваніль. «Він сказав, що мене треба провчити, — говорила вона. — Але насправді провчити потрібно зовсім не мене. А Фредді Гаміда і цього огидного Діккі Роупера».

Він розгледів закриті віконниці, які розділяли сонячне проміння на смужки, а поверх них багатошарові тоненькі серпанкові тюлі. Повернувши голову, Джонатан побачив сріблясту тацю — точнісінько на такій розносили їжу у номери «Майстерса» — вона була покрита мереживною тканиною, на якій стояв глечик апельсинового соку і кришталевий бокал. З другого боку кімнати, вся підлога якої була застелена килимами, Джонатан, немов крізь туман, розгледів відкриті двері у ванну кімнату, де в рядок висіли рушники від найменшого до найбільшого.

Зараз його очі почали сльозитися, а тіло немов відірвалося від землі і зависло в повітрі, як і колись, коли йому було десять і він затиснув собі пальці дверцятами автівки. Тоді він усвідомив, що весь цей час лежав на бандажі, і що бандаж був на тій частині голови, яку вони розтрощили, а лікар Марті прооперував. Відтак він повернув голову у попереднє положення і впився поглядом у вентилятор, аж поки плями від болю, що мелькали перед очима, не розсіялися, а його внутрішній солдатський гіроскоп не почав вирівнюватися.

«Це буде для тебе момент невороття», — казав Берр.

«Вони захочуть побачити докази, — казав Рук. — Ти не можеш просто вийди до них з хлопчиком на руках і під аплодисменти публіки».

«Тріщина черепа і вилиці», — казав Марті. Струс мозку, вісім балів за шкалою Ріхтера, десять років в одиночній темній камері.

Три зламаних ребра, а відчувається як тридцять.

Сильне забиття тканин у місці сім’яників у результаті спроби емаскуляції[73] за допомогою ударів важкого армійського черевика.

Складалося враження, що коли Джонатан упав на землю від ударів пістолетним руків’ям, його нападник переключився на Джонатанів пах, залишаючи по собі, окрім інших слідів, ще й ідеальний відбиток черевика сорок сьомого розміру на внутрішній частині його стегна. Ця атракція викликала неабиякий інтерес у медсестер лікарні.

Перед Джонатановими очима мелькало чорно-біле марево. Білий халат. Чорне обличчя. Чорні ноги, білі панчохи. Біле взуття на прогумованій підошві, яке застібалося на липучки. Спочатку він думав, що це все одна жінка, а потім зрозумів, що їх було декілька. Вони відвідували його, мов примари, безмовно прибираючи, витираючи пилюку, міняючи квіти в вазі і приносячи йому свіжу питну воду. Одну з них звали Фібі і на дотик це була беззаперечно медсестра.

— Добридень, містере Томас. Як ви почуваєтесь сьогодні? Я Фібі. Мірандо, йди-но знову принеси віник і замети ще раз під ліжком містера Томаса. Але під ним, а не лише навколо нього. Так-так, нічого не хочу чути.

«Отже, я Томас, — подумав він. — Не Пайн. Томас. Хоча, може я Томас Пайн».

Він знову поринув у дрімоту, а коли прокинувся, то над ним стояв привид Софі в широких білих штанах і пересипав таблетки у паперову скляночку. Потім він подумав, що це, вочевидь, усього лиш нова медсестра. Потім він побачив широкий пояс зі сріблястою пряжкою і запаморочливу лінію стегон, а ще розхристане каштанове волосся. До нього долинув жіночий власницький голос, голос людини, що звикла наполягати на своєму і не поважати нікого довкола.

— Томасе, не може такого бути, — протестувала Джед. — Хтось точно вас несамовито любить. Батьки, дівчата, друзі? Невже справді ніхто?

— Справді, — наполягав він.

— А хто така ця Івонн? — запитала вона, нахилившись зовсім низько до нього, підклавши одну долоню йому під спину, а іншу — поклавши на груди, щоб допомогти йому піднятися. — Вона, мабуть, неймовірно красива.

— Ми були лише друзями, — відповів він, вдихаючи запах шампуню, який долинав від її волосся.

— Ну то, може, нам варто повідомити Івонн?

— Ні, не варто, — відповів він надто різко.

Вона подала йому таблетки і склянку води.

— Ну що ж, лікар Марті каже, що вам потрібно ще довго-довго відсипатися. Тому не забивайте собі голову дурницями, думайте лише про те, що вам потрібно повільно-повільно відновлювати сили. Може, принести щось, що допоможе вам відволіктися? Книжки, радіо чи ще щось? Може, ще зарано, а через день-другий буде якраз. Нам про вас нічогісінько не відомо, окрім того, що звуть вас Томас, якщо вірити Роуперовим словам. Тому ви мусите самі нам казати, що вам потрібно. У великому будинку є величезна бібліотека