Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

— Напевно, інших кальмарів.

— Хочеш, я тобі про них почитаю. — Він перегорнув сторінку. — Тобі подобається Джед?

— Звісно.

— А мені ні. Ну, не зовсім.

— А чому так?

— Не подобається і все. Вона сентиментальна. Вони всі в захваті, що ти мене врятував. Сенді Ленгборн подумує про організацію збору коштів.

— А хто вона, ця Сенді?

— Це він. Насправді, він лорд. Тільки-от над тобою висить знак питання. Тому він вирішив почекати, поки все, так чи інакше, не проясниться. Тому міс Моллой сказала, щоб я не проводив з тобою надто багато часу.

— Хто така міс Моллой?

— Моя вчителька.

— У школі?

— Насправді, я не ходжу до школи.

— Чому?

— Я надто вразливий для школи. Роупер запрошує заради мене інших дітей, але я їх терпіти не можу. Він купив новий «Роллс-Ройс» для Нассау, але Джед більше подобається «Вольво».

— А тобі подобається «Роллс-Ройс»?

— Фу.

— А що ж тобі подобається?

— Дракони.

— Коли вони повернуться?

— Хто, дракониі

— Джед і Роупер.

— Ти маєш називати його шефом.

— Гаразд. Джед і шеф.

— А як тебе звати?

— Томас.

— Це твоє прізвище чи ім’я?

— Як тобі більше подобається.

— Ні те, ні те. Принаймні так каже Роупер. Це вигадане ім’я.

— Він сам тобі це сказав?

— Я випадково почув. У четвер, здається. Усе залежить від того, чи вони залишаться на гулянку Апо.

— Хто такий Апо?

— А, один підсвинок. Придбав пентхауз у Коконат-Ґрув і займається там своїми брудними оборудками. Це в Маямі.

Відтак Деніел почитав Джонатану про кальмарів і про птеродактилів, а коли Джонатан задрімав, Деніел поплескав його по плечі, щоб запитати, чи можна йому з’їсти шматок кексу і чи Джонатан й собі не хоче ним поласувати. Отож щоб догодити Деніелу, Джонатан з’їв шматочок кексу, і коли Деніел незграбно налив йому літеплого чаю, він теж трохи його надпив.

— Томмі, я бачу, ти одужуєш? Мушу визнати, вони над тобою чудово попрацювали. Дуже професійно.

Це був Фріскі, він сидів на стільці одразу біля дверей і читав газету «Файненшиал Таймз». На ньому була футболка і білі літні штани, а от «Беретти» при ньому цього разу не було.

Поки пацієнт відновлював сили, професійний спостерігач мотав усе на вус.

Кристал. Один з островів Ексума, який належав містеру Онслоу Роуперу, година польоту від Нассау. Джонатан примудрився засікти час по годиннику на правій руці Фріскі, коли вони заносили і виносили його з літака. Джонатана поклали на задньому сидінні і завдяки блідому місячному світлу він міг спостерігати за всім, що відбувалося, таємно перебуваючи при ясному розумі. Під ними пропливали рифи, нагадуючи розкидані шматки скла-данки. Перед ними з’явився одинокий острів з конусоподібним горбиком посередині. На його гребні Джонатан розгледів акуратну освітлену злітно-посадкову смугу, а збоку від неї — вертолітний майданчик, низький зелений ангар і помаранчеву щоглову антену. З притаманною йому пильністю Джонатан спробував розгледіти у лісі розвалені будиночки рабів, які, за словами Рука, і позначали це місце, проте так і не побачив жодного з них. Вони приземлилися і їх зустрів джип «Тойота» з брезентовим дахом, за кермом якого був кремезний чорношкірий чоловік у плетених рукавицях з оголеними суглобами пальців для ефективнішого удару.

— Він може сидіти чи розкласти сидіння?

— Просто їдь акуратно і не поспішай, — відповів Фріскі.

Вони поїхали серпантиновою ґрунтовою дорогою вниз, за вікном блакитнуваті сосни змінилися на буйні зелені дерева з листям у формі сердечок і розміром з великі тарілки. Дорога вирівнялася і при світлі фар джипа Джонатан розгледів зламану табличку з написом «Черепахова фабрика Піндара», а за нею цегляне підприємство каторжної праці з зірваним дахом і вибитими вікнами. А з кущів обабіч дороги звисали, немов старі бинти, клапті бавовни. Джонатан запам’ятовував усе за порядком. Тоді якщо він колись вирветься звідси і буде тікати, то зможе перерахувати все у зворотному порядку: спочатку ананасова плантація, потім лісок з банановими деревами, поле з помідорами і закинута фабрика. У блідому місячному світлі Джонатан бачив поля з дерев’яними пеньками, які стояли, мов незакінчені хрести, а потім з’явилась Каплиця Голгофи і Церква Господня. «Біля каплиці потрібно повернути наліво», — подумав Джонатан, коли вони повернули направо. З усіх сил намагаючись залишатися при свідомості, він хапався за кожну дрібку інформації, як за рятувальну соломинку.

Місцеві жителі кільцем сиділи на дорозі і пили з коричневих пляшок. Водій зманеврував, з повагою об’їхавши їх напівколом, права рука у рукавиці піднялася у стриманому привітанні. «Тойота» виїхала на дерев’яний міст і Джонатан помітив, що місяць уже праворуч від нього, а Полярна зірка одразу над ним. Він помітив яскраві квіти гібіскусу і, намагаючись якомога більше повернути ясність розуму, згадав, що читав в одній книжці, ніби колібрі беруть воду не з центру гібіскусу, а з зовнішнього боку пелюстків. Щоправда, він ніяк не міг пригадати, чи це неймовірна особливість квітки, чи пташки.

Вони проїхали повз ворота, які викликали у нього спогади про італійські вілли на озері Комо. За воротами стояло біле бунгало із заґратованими вікнами і вуличними сенсорними ліхтарями. Джонатан вирішив, що це, мабуть, будка охорони, тому що джип перед воротами сповільнився, і двоє чорношкірих охоронців ліниво оглянули пасажирів.

— Це той, про якого попереджав майор?

— Нє, бляха, це сраний арабський кінь, — сказав Фріскі. — А хто він, по-твоєму?

— Чувак, я просто питаю. Нема чого піднімати кіпіш. Слухай, а шо вони зробили з його лицем?

— Та трохи підправили, — відповів Фріскі.

Від воріт до головної будівлі, згідно з годинником Фріскі, було чотири хвилини їзди, при швидкості приблизно десять миль на годину, бо всюди були «лежачі поліцейські». Джонатан звернув увагу, що «Тойота» проїхала півтора кілометри дорогою, яка несиметричною лінією огинала довгий берег штучного озера чи лагуни, бо зліва до нього долинав солодкий запах води і водій постійно брав лівіше. Поки вони їхали, він весь час бачив далекі вогні між деревами і здогадався, що це зовнішня огорожа з галогеновими лампами, як в Ірландії. Одного разу йому почувся тупіт кінських копит у темряві поруч з автівкою.

«Тойота» зробила ще один поворот і перед ним відкрився освітлений фасад палацу у стилі Палладіо з центральним куполом і трикутним фронтоном на чотирьох високих