Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

— Стопудово, Пате.

А потім вони обговорили всі можливі форс-мажори і всі «а якщо». На всі випадки був готовий план Б. А якщо у останній момент «Паша» не зайде на Гантерс-Айленд? А якщо яхта таки пришвартується біля острова, проте пасажири приймуть рішення повечеряти на борту? А якщо дорослі зійдуть на берег, а дітям накажуть залишатися на кораблі, наприклад, щоб покарати їх за якусь витівку?

— Молімося, — сказав Берр.

— Молімося, — погодився Стрельскі.

Але насправді вони аніскілечки не довірялися долі. Вони знали, що яхта «Паша» ще ніколи не пропливала повз Гантерс-Айленд, не скинувши там якір. Як і знали, що все буває вперше, тому вирішили підстрахуватися. їм було відомо, що у Діп-Бей були крамниці, де для пасажирів «Паша» передбачалися особливі умови покупок, і вони знали, що капітан судна нізащо не втратить шанс отримати свої відсотки від грошенят, які витратять його пасажири і в крамницях, і в ресторані «Мама Лоу». Так було завжди і так мало статися й тепер. А ще вони покладали неабиякі надії на Роуперову прихильність до Деніела. Протягом останніх тижнів Деніел мав декілька жалісливих телефонних розмов з татом про те, як же ж несолодко доводиться дитині, чиї батьки розійшлися. А ще він виокремив зупинку на Гантерс-Айленд як найочікуваніший момент усієї поїздки.

— Татку, цього року я таки дістану тих крабів з кошика, — сказав Деніел Роуперу якихось десять днів тому. — Вони мені більше не сняться. Матуся мною дуже задоволена.

Оскільки і Беррові, і Стрельскі свого часу доводилося вести подібні сумні розмови зі своїми дітьми, вони сподівалися, що, хоча Роупер і не з тих англійців, які ставили дітей на перше місце, проте він радше помре, ніж відмовить сину.

І вони таки мали рацію. Тому коли майор Коркоран зателефонував міс Амелії, щоб зарезервувати столик на терасі, Берр і Стрельскі мали б обійнятися від радості, але, як подейкували всі в команді, вони тепер і так цим постійно займалися.

Перші хвилі занепокоєння почали до них підкрадатися лише близько одинадцятої тридцять вечора того знаменного дня. Операція була запланована на 23:03, щойно почнуться крабові перегони. Пограбування, підйом на кухню і спуск до Ґуз-Нек на репетиціях ніколи не займали більше дванадцяти хвилин. Якого біса Майк і Джеррі досі не подали сигнал «місію виконано»?

Потім загорівся червоний сигнал тривоги. Стоячи зі схрещеними руками у центрі телекомунікаційної кімнати, Берр і Стрельскі прослуховували запис, на якому Коркоран швидко давав розпорядження капітану судна, пілоту яхтового гелікоптера, лікарні «Докторс-Госпітал» у Нассау, а потім і лікарю Рудольфу Марті, коли вони прибули у його дім на Віндермір-Кей. Коркоранів голос уже був своєрідним попередженням, бо він звучав як холодний і стриманий голос стрільця у ту мить, коли його обстрілюють шквальним вогнем:

— Лікарю Мартін, шеф чудово розуміє, що ви не займаєтесь невідкладною допомогою. Але череп і одна частина обличчя серйозно пошкоджені, і шеф гадає, що їх потрібно повністю відновити. А лікарні потрібен лікар, який передав би їм пацієнта. Шеф просив би вас уже бути в лікарні, коли він приїде, і він щедро оплатить ваші клопоти. Я можу йому передати, що ви погодилися?

Пошкоджені череп і одна частина обличчя? Потребує «відновлення»! Що в біса натворили ті Майк і Джеррі? Допоки вони отримали дзвінок з лікарні «Джексон-Меморіал Госпітал» у Маямі, Берр і Стрельскі вже були готові повбивати один одного. Вони стрімголов кинулися туди, прихопивши з собою Флінна як водія. Коли вони прибули на місце, Майк усе ще був в операційній. Джеррі, посірілий зі злості і все ще в синьому рятувальному жилеті, сидів у кімнаті для відвідувачів і курив сигарету за сигаретою.

— Той скурвий вилупок придавив Майка дверима, — сказав Джеррі.

— Джеррі, а що він зробив тобі? — запитав Флінн.

— Мені? Нічого.

— Amu що йому зробив?

— Поцілував його, підсвинка, в губки. Бляха муха, ну ти зовсім мудак?

У цю мить Флінн схопив Джеррі за барки і підняв зі стільця, немов якусь неслухняну дитину, і добряче вдарив по обличчю, а потім знову жбурнув у крісло, так само байдуже, як і підняв.

— Джері, ти його бив? — м’яко запитав Флінн.

— У тої падлюки зовсім дах поїхав. Він вирішив, що все по-справжньому. Та бридка наволоч приставила кухонний ніж до Майкового горла і придавила йому руку дверима, так ніби він рубав дрова для розпалу пічки.

Вони повернулися до командного пункту саме вчасно, щоб почути, як Деніел розмовляє яхтовим телефоном зі своєю матір’ю в Англії.

— Матусю, це я. Зі мною все добре. Чесне слово.

Довга мовчанка, вочевидь, вона ще не до кінця прокинулася.

— Деніел? Любий, ти ж не повернувся в Англію, правда?

— Матусю, я на яхті «Паша».

— Деніеле, послухай. Ти знаєш, котра година? Де твій батько?

— Матусю, я не витягав крабів з кошика. Я злякався. Мені від них погано. Але зі мною все добре, мамо. Чесно-пре-чесно.

— Денні?

— Так?

— Денні, що ти намагаєшся мені сказати?

— Розумієш, матусю, крім нас, на Гантере-Айленді більше нікого не було. Але тут з’явився один чоловік, від якого смерділо часником, і він взяв мене в заручники. А інший забрав у Джед намисто. Але кухар мене врятував і вони мене відпустили.

— Деніеле, батько біля тебе?

— Пауло, привіт. Вибач, що тобі Деніел такого наговорив. Він вирішив повідомити тебе, що з ним усе гаразд. Нас взяли на приціл двоє бандитів у ресторані «Мама Лоу». Ден-са протримали у заручниках десять хвилин, але він цілий і неушкоджений.

— Чекай, чекай, — сказала Паула. Роуперу, як і перед цим Деніелу, довелося почекати, поки вона збереться з думками. — Деніела викрали і звільнили. Але з ним усе гаразд. Тепер продовжуй.

— Вони потягнули його стежиною до кухні. Пригадуєш ту кухню, згори на пагорбі?

— Ти впевнений, що все це відбувалося насправді? Ми добре знаємо Деніелеві вигадки.

— Так, упевнений. Я все бачив на власні очі.

— Вони взяли його на прицілі Вони потягнули його стежкою, тримаючи на прицілі1 Восьмирічного хлопчика?

— Вони йшли на кухню по готівку. Але там виявився цей кухар, білий хлопака, і він їм показав, де раки зимують.