Українська література » » Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

---
Читаємо онлайн Нічний адміністратор - Джон Ле Карре
І тут теж?

— Так.

— І тут?

— Так.

— Таббі, як його пульс?

— Враховуючи обставини, шефе, то непогано.

— Пайне, ви все ще мене чуєте?

— Так.

— З вами все буде гаразд. Допомога вже в дорозі. Ми забезпечимо вас усім найкращим. Коркі, зв’язався з яхтою?

— На зв’язку, шефе.

Десь на рівні підсвідомості Джонатан уявив майора Коркорана, який тримає біля вуха бездротовий телефон. Щоб виглядати авторитетніше, він спер одну руку на стегно, а лікоть відвів убік.

— Ми негайно відправимо його повітрям у Нассау, — сказав Роупер різким голосом, яким він зазвичай звертався до Коркорана. — Повідом пілота, а потім зателефонуй в лікарню. Але не в ту другосортну. У ту іншу. Для наших.

— Докторе Госпітал, Коллінс-Авеню, — сказав Коркоран.

— Зарезервуй для нього місце. Як звати того помпезного швейцарського хірурга, в якого дім на Віндермір-Кей? Ну того, що завжди рветься вкласти гроші в наші компанії?

— Марті, — відповів Коркоран.

— Зателефонуй Марті, хай приїде.

— Буде зроблено.

— Після цього виклич берегову охорону, поліцію і решту цих ідіотів. Здійми добрячу бучу. Лоу, у вас є ноші? Ідіть принесіть. Пайне, ви одружені, чи як? У вас є дружина чи ще хтось?

— Сер, зі мною все гаразд, — сказав Джонатан.

Але останнє слово, звісно ж, було за наїзницею. У жіночій школі при монастирі її, вочевидь, навчили надавати першу допомогу.

— По можливості не рухайте його, — казала вона комусь, і ці слова долинали до Джонатана, мов крізь сон.

13

Джонатан зник з їхніх радарів, як вважалося, убитий дружнім вогнем. Усе їхнє планування, усе прослуховування і спостерігання, уся надумана досконалість їхніх маневрів у цій грі — все це тепер нагадувало розбитий лімузин на узбіччі дороги. Вони були глухі, сліпі і сміховинні. Штаб-квартира в Маямі скидалася на дім з привидами, і коли Берр ходив її похмурими коридорами, то примари не відступали від нього ні на крок.

Роуперові яхти, літаки, будинки, гелікоптери і автівки були під постійним наглядом, як і стильний особняк у колоніальному стилі у діловій частині Нассау, де була розкішна штаб-квартира його компанії з видобутку благородних металів «Айронбренд ленд, оре енд прешес метале». Те саме стосувалося і телефонів та факсів, які належали Роуперо-вим контактам по всьому світу: від лорда Ленгборна в Тор-толі і до швейцарських банкірів у Цугу та напіванонімних колабораціоністів у Варшаві; від загадкового Рафі у Ріо-де-Жанейро до Міші у Празі та голландської нотаріальної контори на Кюрасао, і до поки не ідентифікованого чиновника в Панамі, який, навіть говорячи зі свого робочого місця у президентському палаці, переходив на одурманений шепіт і псевдонім «Чарлі».

Проте ніхто з них і словом не обмовився про Джонатана Пайна, відомого також під прізвищем Лямон.

Востаннє інформація з’явилася, коли його привезли у відділення інтенсивної терапії лікарні «Докторе Госпі-тал» у Нассау.

— Він дезертирував, — сказав Берр Стрельскі крізь розчепірені пальці руки, яка підпирала його підборіддя. — Спершу в нього їде дах, потім він втікає з лікарні. Через тиждень ми читатимемо замітку про нього у недільній газеті.

А все ж було так ідеально продумано! Кожна деталька була прорахована: від моменту відплиття яхти «Паша» з Нассау і до ночі у «Мама Лоу», коли мало відбутися підставне викрадення. Гості прибули на корабель разом з дітьми — чистокровними англійськими дванадцятирічними дівчатками з висолопленими язиками, які поїдали чіпси і манірно бесідували про джимхану[72], та самовпевнени-ми синами з делікатними тілами, від яких так і віяло непереборним бажанням послати весь світ під три чорти. З’явилося і сімейство Ленгборнів: вічно понура дружина і надто вже гарненька гувернантка. Всіх їх таємно зустріли, провели на борт «Паша», поселили і всією душею ненавиділи люди Амато. Вони все передбачили, не залишивши нічого на волю випадку.

— Знаєш що? Ці діти мажорів сказали водію свого «Роллс-Ройсу» зупинитися біля «Джос Ізі», щоб вони могли купити собі травки! — заявив гордий молодий батько Амато в телефонній розмові зі Стрельскі. Ця історія стала ще одним нецікавим епізодом легенди про цю операцію.

Як й історія з морськими мушлями. Напередодні відплиття «Паша» було підслухано телефонну розмову одного з молодиків з «Айронбренду» — Макартура, який дебютував у «Майстерсі» у німій ролі — з якимось сумнівним банкіром з іншої частини міста: «Джеремі, допоможи мені. Хто в біса тепер торгує мушлями? Мені треба тисячу цих сраних іграшок, і то на вчора. Джеремі, я не жартую».

Слухачі неабияк заворушились. Мушлі? Буквально морські мушлі? Тобто мушки? Може, маються на увазі приціли, які би працювали під водою? Слово «мушлі» ще ніколи не траплялося у лексиконі Роуперової зброємови. На щастя, потреба ламати собі над цим голову зникла того ж дня, щойно Макартур пояснив суть справи менеджеру розкішного магазину у Нассау:

— На другий день після початку круїзу у дівчаток-двій-нят лорда Ленгборна день народження... і шеф хоче влаштувати полювання на мушлі на одному з безлюдних островів... переможці, які зберуть найкращі колекції, отримають призи... але минулого року ніхто не знайшов жодної черепашки, тому цього року шеф уже вирішив підготуватися. Він планує відправити туди своїх охоронців, щоб ті у ніч напередодні свята зарили тисячу цих штукенцій у пісок. Тому, містере Манзіні, підкажіть мені, будь ласка, де я можу купити мушлі гуртом?

Почувши цю історію, вся команда від сміху мало животи не надірвала. Варто лише уявити собі Фріскі і Таббі, які здійснюють нічний рейд на безлюдний пляж, озброєні лише наплічниками, набитими мушлями? Та вони вже там з жиру бісяться!

Що стосується викрадення хлопчика, то тут уже кожен крок був ретельно відрепетируваний. Спочатку Флінн і Амато, удаючи яхтсменів, провели розвідку Гантере-Айленду. Повернувшись у Флориду, вони відтворили макет місцевості на дюнах, які були відведені для них у тренувальному таборі Форт Лодердейл. Столи накрили. Стежини промаркували стрічками. Спеціально споруджена для макета хижа позначала кухню. Підібрані актори мали грати роль гостей ресторану. Джеррі і Майк — ті двоє бандитів — були професійними гангстерами з Нью-Йорка, які отримали наказ робити лише те, що їм сказано, і не ставити зайвих запитань. Майк, викрадач дитини, був неоковирний і вайлуватий. Джеррі, збирач парафіяльних пожертв, понурий, але повороткий. Зірки Голлівуду не впоралися би краще.

— Джентльмени, ви добре ознайомлені з інструкціями? — поцікавився ірландець Пат Флінн, роздивляючись мідні персні на кожному пальці правої руки Джеррі. — Ми просимо лише по-дружньому

Відгуки про книгу Нічний адміністратор - Джон Ле Карре (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: