Балтазар прибуває в понеділок - Теодор Костянтин

— Ні.

— Тоді чого ж у біса цей Балтазар нікуди не їздить?

Дуку сів на диван, чоло його було спітніле, але він не витирав його, ніби в нього вже не було сили витягти хустинку з кишені. Сидів на дивані й відсутнім поглядом дивився на замкнутий і запечатаний сейф. Печатка із пластиліну здавалася гангренозною раною. Дуку здавався дуже пригнічений. Богдан ще ніколи не бачив його в такому стані.

— Що трапилося, старий?

Дуку глянув на нього, ніби лише тепер помітив його присутність.

— Не можу зрозуміти, чи має Балтазар щось спільне з усією цією історією?

— Якою історією? На мою думку, їх кілька.

— Так?

— Так! Про Балтазара — одна, про Матея Корбяну — друга, про Тома Бакалу — третя, і, здається, мають бути ще й інші.

— А це нормально, що їх так багато?

— Звичайно, ні.

— Тоді це значить, що фактично існує лише одна, але ми не можемо її зрозуміти.

— Логічно так. Та тому, що ми не можемо її зрозуміти, я б намагався розібратися в кожній з них, ніби вони цілком самостійні.

Дуку встав, підійшов до рукомийника й підставив голову під кран.

— Тепер голова вже не болить, — сказав зачісуючись. — Цей метод дає кращий ефект, ніж будь-які ліки. Зроби й ти так само, бо мені здається, що й ти зовсім виснажений.

— Я розбитий від утоми, голодний і такий брудний, наче півдня качався в болоті.

— Іди додому.

— А ти?

— Я… Я почекаю на Доробанцу.

— Куди ти його послав?

— Послав привести інженера Бакалу.

— Добре, що ти вирішив поговорити з ним. У мене той тип…

— Не викликає довір’я. Знаю.

— Зовсім.

— У мене також. Я питаю сам себе, чи не він та нитка, за яку треба шарпнути?

— Так гадаєш? А я сумніваюсь. Про що хочеш із тім говорити?

— Хочу поговорити з ним про технічні питання. Більш за все мене збивають з пантелику мікропередавачі.

— Ох! Ті мікропередавачі!

— Слідкуй уважно за моєю думкою, хлопчику! Може, ми зможемо з’ясувати що-небудь, хоча б теоретично. Або знайдемо робочу гіпотезу, яку не могли б знищити заперечення, що впадають у око. Знаєш, як буває в подібних випадках? Будуєш гіпотези, вони здаються солідними і раптом бачиш, що вони не витримують заперечень сторонньої людини. Давай усе пригадаємо з самого початку. Що ж нам відомо? Що тиждень тому, коли ми пішли констатувати смерть Парасківа Пенделяну, виявили в його квартирі мікропередавач. А коли ми розмовляли з його сусідкою, Матильдою Григоріу — хорошою подругою Парасківа, — і там виявили…

— У тебе була тоді диявольська інтуїція, старий! Виявили такий же передавач і в такому ж місці. Який висновок можна звідси зробити? Тільки один — обидва мікропередавачі ставила та сама особа. Хай хтось інший, якийсь Ікс, зацікавлений був дізнатися, про віщо розмовляють у тих двох квартирах, і сам або через когось іншого ставить у них мікропередавачі. Добре. Подивимося тепер, що ми ще знаємо про ці мікропередавачі? Що інженер Бакалу, зачарований чарівним голосом тієї жінки, погодився слухати, що вони передадуть. Слухати, але що? Що говоритимуть у квартирі Парасківа Пенделяну? Чи в квартирі Матильди Григоріу? Чи що говоритимуть в обох?

— Тому, що мікропередавачі настроєні на ту саму хвилю, можна припустити, що цікавилися розмовою в обох квартирах, — зауважив Богдан.

— Але ж подумай, що трапилося б, якби тоді, як Бакалу слухав, розмовляли одночасно в обох квартирах?

Чи міг би він щось зрозуміти? Щоб погім розповити незнайомій з чарівним голосом? Тобі не здасться це безглуздим?

— Трохи, — визнав Богдан.

— Однак ми неповинні забувати, що Бакалу повинен був слухати не весь час, а лише в певні години. Що це могло означати? Тільки те, що між п'ятою й дев’ятою годинами лише водній з квартир повинна була відбутися бесіда, якою цікавилася невідома з чарівним голосом. Інакше кажучи, в цей час вона була зацікавлена в тому, що повинен був зареєструвати один із мікропередавачів.

— Тоді чому ж їх два?

— Так, це важливе питання. Одне припущення може бути таке: особа, яка їх поставила, не знала, в якій з кімнат відбудеться бесіда.

— Це так, і той факт, що Матильда і Парасків, як нам відомо, були друзі,— говорить за те, що бесіда могла відбутися на квартирі або Парасківа, або Матильди. От уже одне питання з’ясовано. Ти теж такої думки?

— Так, одне питання з’ясовано. Але ж воно, в свою чергу, тягне інші питання.

— Ще й до біса багато! — визнав Богдан, зітхаючи..

— Наприклад, між ким повинна була відбутися бесіда? Між Матильдою і Парасківом? Між одним Із них і кимсь третім? Чи між обома й третьою особою? Ось три питання, серед яких лише одне вірне. Але яке?

— Не знаємо, старий.

— Я так міркую: якби бесіда повинна була відбутися між Матильдою і Парасківом, невідома з чарівним голосом ніяк би не могла знати, що це буде лише в певні дні й тільки між п’ятою й дев’ятою годинами. А тому не буде безглуздим, якщо ми припустимо, що в бесіді повинен був брати участь і хтось третій.

— Саме так!

— Отож хто, на твою думку, міг вести розмову: Парасків та особа Ікс? Матильда та особа Ікс, чи Магильда, Парасків та особа Ікс?

— Найімовірнішим здається, що Матильда, Парасків та особа Ікс.

— Не завжди те,