Балтазар прибуває в понеділок - Теодор Костянтин

— Гадаю, абсолютно всіх заходів, товарищу майор.

— І, на вашу думку, таємниця добре зберігалася?

— Так, гадаю, що так.

— Знаєте, в нас є деякі причини гадати, що ні. І ще з самого початку.

— Ви гадаєте, це сталося завдяки моїй секретарці? — нарешті захвилювався інженер.

— Я вам сказав: гадаю, ще з самого початку.

— Тоді ні в якому разі не завдяки моїй секретарці. Нора довідалася про танки лише з матеріалів, які вона друкувала на машинці в день її самогубства, тобто вчора.

— Ясна.

— Якщо ви допускаєте, що’ я не зміг вберегти таємницю, то я вам категорично заявляю, товаришу майор, що ви помиляєтесь.

Тон його був холодний і погляд, яким він не дивився на майора, висловлював одну зневагу.

— Я такого й не думав. Ви, мабуть, добре знали полковника Космеску, правда ж?

— Досить добре. Настільки, наскільки можна було знати такого оригінала, як він.

— Оригінала?

— Може, навіть краще сказати, відлюдька.

— Але, знаючи його так добре, чи не можете ви допускати, щоб могло щось просочитися з його вини?

— Не знаю!.. Не гадаю!.. Він мешкав самотньо, як пустельник. Не мав сім’ї, не мав друзів, його відвідував тільки нерідний брат, та й то досить рідко.

— Ви знали його брата? Яке враження він справив на вас?

— Тиша вдача. Зовсім інша вдача. Симпатичний, розумний. Якщо хочете дізнатися про нього більше, зверніться до відділу кадрів. Незадовго до смерті полковник Космеску казав мені, що його брат подав заяву, щоб його прийняли на посаду перекладача з англійської, німецької, іспанської та японської мов.

— І той брат теж мав прізвище Космеску?

— Ні, він зветься Парасків Пенделяну.

— Парасків Пенделяну! — Незважаючи на самовладання, слова Дуку пролунали трохи голосніше, але інженер Стратилат цього не помітив.

Парасків Пенделяну, нерідний брат винахідника найудосконаленішого танка в світі… Парасків Пенделяну, у квартирі якого знайдено мікропередавача… Парасків Пенделяну, який подав заяву, щоб його взяли перекладачем до інституту, де розроблялися всі плани відносно державної оборони… Парасків Пенделяну, який повісився через страх загубити своє «я»…

— Товаришу майор, це абсолютно точно, що Нора покінчила самогубством?

Голос інженера звучав холодно й офіційно.

— А ви гадаєте, що її смерть могла настати з іншої причини, товаришу інженер?

— З іншої причини? Як вам пояснити? На мою думку, акт самогубства вимагає великої хоробрості. А я, щиро кажучи, не гадаю, що Нора була здатна на таке. Це єдина причина.

— Товаришу інженер, Нора Солкану все ж покінчила самогубством.

— Тоді я, мабуть, помилявся.

Дуку встав.

— Дякую за інформацію, товаришу інженер.

— Товаришу майор, мені прикро, що я не зміг бути вам більш корисним.

— Ви були значно більш корисні, ніж можете уявити. Останнє моє запитання: чи не їздила ваша секретарка за кордон?

— Минулого року була в Туреччині з екскурсією, влаштованою Інтуристом.

— Дякую! На добраніч!..

Матей Корбяну зайшов до кабінету Дуку Менеїле з несміливістю, яка дуже контрастувала з його високим зростом та статурою спортсмена. Він був смаглявий, ніби щойно прибув з моря, хоч на море не їздив уже кілька років, з того часу як лікарі заборонили йому перебувати на відкритому сонці. Тоді саме він повинен був покинути також гру в теніс, хоч був одним з найкращих тенісистів Румунії.

— Сідайте, товаришу Корбяну, — запросив його Дуку, вказавши йому на один із двох диванів перед своїм письмовим столом.

Відколи він тут з’явився і аж поки вмостився на дивані, Дуку розглядав його з великою цікавістю. Він знав про те, що Матей Корбяну буквально зачаровував жінок. Теніс не назвеш масовим спортом, навіть міжнародні змагання ледве збирають кількасот глядачів. А коли грав у теніс Корбяну, маленькі трибуни були вщерть заповнені численними його уболівальницями. Дійшло до того, що на одному міжнародному змаганні, коли Матей Корбяну переміг аса теніса австралійського походження, шанувальниці кинулися на корт, зірвали з Матея майку і розідрали її на сувеніри.

Але коли він залишив теніс, його популярність упала. Хоч про нього і зараз ходили легенди, що жодна жінка не встоїть перед ним. Саме тому Дуку й розглядав його з такою цікавістю. Корбяну — вродливий і стрункий молодик, в якого було руде волосся, майже круглий лоб, трохи кирпатий ніс, товсті, як у негра, губи і дуже ясні очі.

Матей Корбяну, сівши на диван, запитливо дивився на Дуку.

— Я вас викликав, товаришу Корбяну, бо маю відомість, що ви були другом Нори Солкану.

— Вона була моєю нареченою. Восени ми мали намір одружитися…

— Ви, мабуть, дуже сумуєте з приводу смерті нареченої?

— Я вбитий горем, товаришу майор. Я її дуже любив.

— Чи ви не здогадуєтесь, що могло бути причиною її самогубства?

— Ні, не здогадуюсь, товаришу майор.

— Чи не помітили Ви чогось у поведінці вашої нареченої, що тепер здалося б вам передвісником її вчинку? Прошу вас, добре подумайте, перш ніж відповісти.

— Останнім часом Нора дуже змінилася…

— Як це «останнім часом?» В останні кілька тижнів? Чи, може, місяців?

— Останні два тижні. Та особливо останні чотири-п’ять днів. Дуже змінилася… Але щоб вдатися до такого… У мене таке враження, наче це кошмар.

— Ви сказали, що вона особливо змінилася останні чотири-п’ять днів. Поясніть, будь ласка, в чому були ці зміни?

— Як вам