Балтазар прибуває в понеділок - Теодор Костянтин

— Якої ви думки відносно неї як про службову особу?

— Вона була хороша, люб’язна секретарка.

— Але не дуже хороша?

— А чи вам відома десь дуже хороша секретарка?

— У мене ніколи не було секретарки, отже, я не можу знати, які саме якості потрібні секретарці, щоб бути дуже хорошою. Може, ви мені поясните?

— На жаль, я теж не знаю, якою повинна бути ідеальна.

Октав Стратилат весь час тримався офіційно, висловлювався досить доброзичливо. Хоч і не щиро. Але не це турбувало Дуку. Його дратувало те, що на всі запитання Октав Стратилат давав відповіді, які його ні до чого не зобов’язували. Відповіді, якими ніби намагався звести до мінімуму важливість отих запитань.

— Отже, як про службову особу ви хорошої думки відносно вашої колишньої секретарки?

— Хорошої.

— Але що ви можете сказати про неї негативне?

— Вона була тільки хорошою секретаркою. Якщо бажаєте, їй судилося бути секретаркою.

— Що ви розумієте під словами «судилося бути секретаркою?»

— Тобто людина народжена під зіркою посередності й призначена ніколи не виходити з тієї посередності. Але, мабуть, ця моя думка не цілком правдива, якщо їй вистачило хоробрості покінчити самогубством.

— Ви не догадуєтесь про причини, які примусили її зважитись на цей крок?

— Ні!

— Як довго була вона вашою секретаркою?

— Три роки, так-так, здається, три роки.

— І протягом цих трьох років…

— Знаю, що ви хочете сказати, — перебив його інженер. — Що за ті три роки я, начальник, повинен був поцікавитись її турботами, її особистим життям. Може, й справді повинен був. Але я цікавився Норою Солкану лише як секретаркою. Спеціально встановив між нами суворо службові стосунки. Всією поведінкою я примушував її бачити в мені лише свого начальника. Бо і я хотів бачити в ній лише секретарку.

— Чи можна вас запитати, чому ви так поводились?

— Тому, що всі секретарки щиро чи маючи якийсь інтерес звичайно закохуються в своїх начальників. Мені огидні такі ускладнення. Тому для мене Нора Солкану існувала лише відтоді, коли я заходив у кабінет, вітаючись із нею, і припиняла своє існування, зовсім припиняла, коли я йшов на обід.

— Отже, ви ніяк не можете нам допомогти вияснити причину її самогубства?

— Не хочу бути в ваших очах ні диваком, ні зарозумілим, але мені дивно: відколи це самогубства з любовних причин стали предметом розгляду державної ради безпеки?

Поставивши питання, Октав Стратилат почав роздивлятись свої руки, між іншим, дуже гарні.

— Звідки вам відомо, що Нора Солкану покінчила життя самогубством з цієї причини?

— Не знаю, але допускаю. Зрештою, яка інша причина могла довести до самогубства таку примітивну людину, як вона?

— Товаришу інженер, Нора Солкану померла не з тієї причини.

— Це підозра, товаришу майор, чи певність?

— Ні, ще не певність. Але, якщо хочете знати, майже певність.

— В такому разі, відділ кадрів став би вам у пригоді більше, між я. Мені її рекомендували як перевірену особу, якій можна повністю довіряти. Інакше не могло й бути. Адже все, що надходить сюди і виходить звідси, е таємне і суворо таємне.

— Товаришу інженер, дуже важливо, чи не помітили ви останніми днями в неї якоїсь зміни? Чи не була вона замислена, байдужа, стурбована?

— Ні, товаришу майор, не помітив.

— Остання робота, яку вона друкувала, була таємна чи суворо таємна?

— Суворо таємна.

— І коли це було?

— Вчора. Учора, близько полудня. Бо її не було на роботі цілий ранок, хоч я й попередив її напередодні, що маю для неї термінову роботу.

— А чим мотивувала вона спізнення?

— Нічим.

— І ви не спитали в неї?

— Я вважав, що для спізнення в неї була важлива причина, бо взагалі вона дуже працьовита.

— Як би це було добре, коли б ви знали цю надзвичайно важливу причину. Жаль, що ви нічого в неї не спитали.

— Якщо ви запідозрюєте її в чомусь, то невже гадаєте, що вона сказала б правду?

Зауваження інженера не було позбавлене логіки.

— Ви маєте рацію. Перейдімо до іншого. Коли вона вчора запізнилася на роботу, чи ви не помітили в ній якоїсь зміни?

— Тепер, коли ви мене про це запитуєте, я ніби пригадую, що вона була трохи іншою, ніж звичайно.

— В якому розумінні іншою?

— Ніби трохи розгублена…

— Розгублена? — здивувався Дуку. — Ви так гадаєте?

— Вона таке справила на мене враження.

— Розгублена!.. Розгублена!.. А що вона друкувала? Чи це не мало відношення до нового типу танка?

Інженер дуже здивувався, що Дуку знав про винахід.

— Так!

Кілька хвилин вони обидва мовчали.

— Товаришу інженер, — знову почав Дуку, — ви працювали разом з полковником Космеску над новим типом танків, правда ж?

— Так, працював. Ви добре поінформовані.

— Яка ваша частка?

— Важлива, але не найголовніша.

— Ви працювали з винахідником від самого початку?

— Майже.

— В такому разі, чи не можете ви мені сказати, яких заходів було вжито