Балтазар прибуває в понеділок - Теодор Костянтин

— Знову ускладнюєш, Дуку? Тобі наче приємно заплутати й те, що вже зумів пояснити?

— Мій хлопчику, мені не подобається ускладнювати, але коли аналізуєш речі, треба намагатися вичерпати всі можливі варіанти. Лише таким чином можна знайти найлогічніший. Якщо не передбачиш усіх варіантів, тоді можеш вибрати найпомилковіший і потім втратиш багато часу на дурниці. Наступним питанням, яке я собі поставив би, є: чи не можна припустити, що між Парасківом і Матильдою, крім дружби, існували ще й стосунки спільників?

— А ти можеш довести, що існували такі стосунки?

— Не знаю, існували вони чи ні. Зате я зараз ніскільки не сумніваюся, що Парасків Пенделяну обдурив нас, переконуючи, що він — жертва жінки з чарівним голосом. І все ж чарівність її голосу не вигадана, бо жертвою того голосу став інженер Бакалу,

— Ти забув Мергеріта С. Мергеріта.

— Так, майже забув. Та я гадаю, що ми не помилилися б, якби розуміли під словами «чарівний голос» гіпноз виключної сили.

Богдан захрустів пальцями:

— Старий, хай йому чорт, якщо ти не маєш рації… А я про це й не подумав.

— Крім того, треба пам’ятати, як помер Пенделяну. Ось у мене його лист. — Дуку вийняв листай прочитав — «Не можу більше на вас чекати. Між смертю і безумством надаю перевагу першому. Це рішення я прийняв з власної волі і воно ніким не нав'язане». Я питаю себе, чому він підкреслив, що скінчити самогубством він вирішив сам, що його ніхто до цього не примушував.

— А ти гадаєш, що хтось примушував?

— Категорично не запевняю. Але погляньмо спочатку: чому Пенделяну не міг чекати ще десять хвилин? Коли я обіцяв прийти через десять хвилин, він не заперечував. Десять хвилин він ще міг чекати, а більше вже не в змозі, боячись збожеволіти. Ми могли б припустити, що фактично він збожеволів, якщо покінчив самогубством. Так, ми могли б припустити. Але я стережуся робити такий висновок. То чого ж він покінчив самогубством?

— Тому, що його тероризував хтось чи щось.

— Я тебе вже попередив, що це питання слід наново переглянути.

— Мені здається, що ти вже не гадаєш, що Пенделяну скінчив самогубством тому, що не міг більше витримати якогось там терору.

— Так, в цьому я не переконаний, мій хлопчику.

— А що, коли б ми потягли за язика Матильду? Може, вона ще щось сказала б? Я тобі вже вдруге де пропоную, а ти чомусь не хочеш з нею поговорити. Чому?

— З обережності.

— З обережності? Що за нісенітниця?

— Той, хто ставив мікропередавач, не повинен знати, що нас цікавить Матильда Григоріу. Може, ти мене спитаєш, чому не повинен?

— Звичайно, спитаю.

— Це на твоє добро, хлопчику.

— Ти боїшся, щоб її не ліквідували? Дурниці.

— Як тобі здається, коли Матильда намагалася викинутися з балкона, то чи дійсно вона мала намір те зробити, чи лише вдавала, знаючи, що один із нас не дозволить їй цього зробити?

Богдан захрустів пальцями, мов кастаньєтами.

— Ми з тобою про це вже говорили, Дуку. Тоді мені здавалося, що вона симулювала. Але тепер… слово честі, мені важко сказати.

— Тоді подумай і скажи мені, чи є різниця між самогубством Парасківа Пенделяну й невдалою спробою Матильди покінчити з життям?

— Дуку, ти мене присоромив. І як це в біса я сам до цього не додумався? Різниця полягає в способі!

— Вірно! Парасків повісився, а Матильда намагалася стрибнути з балкона. Подібність у тому, що обоє вирішували покінчити з життям дуже швидко. Парасківові вистачило для цього лише десять хвилин, а Матильді ще менше. Згадай, як поводилася Матильда до того, як кинутися з балкона. Пам’ятаєш? Вона відповідала на мої запитання спокійно, тверезо, з великою певністю. І раптом захвилювалася, ніби на неї напав страх, її руки почали тремтіти, очі перелякано бігали на всі боки, ніби вона чекала, що ось-ось із нею трапиться нещастя. Вона ще відповіла на кілька питань, потім звелася й дерев'яною ходою, мов лунатик, попростувала на балкон. І якби не ти, вона б викинулася з нього. На жаль, ми не знаємо, як поводився Пенделяну в останні хвилини життя. Але я не маю жодного сумніву, що його поведінка теж була дивною, непередбаченою, якщо хочеш, безглуздою.

— Я повністю поділяю твою думку, Дуку.

— Ще ось що. Самогубство Пенделяну трапилося між п’ятою й дев’ятою годиною. Матильда втратила розум також між п’ятою й дев’ятою.

— Тобто тоді, коли Бакалу вдавав із себе жебрака.

— Правильно!

— Я дуже хотів би точно знати, чи чув він, поки ми там були, про що мовилося в квартирі Матильди Грироріу чи Парасківа Пенделяну?

— Поки що ми того не знаємо. Можливо, інженер був лише приманкою.

— Тобто безпосередньо він у це не замішаний. Ти можеш повірити в таке?

— Ні.

— Не знаю. Може бути все. Поки що знаю лише, що він брехав. Чому? Нам слід довідатися, допитавши його знову.

— Гадаєш, це буде добре?

— Тобто?

— Якщо він теж у цій компанії, ми можемо злякати дичину.

— Не турбуйся. Він ще й радий буде, коли я порозмовляю з ним. Але дивно, чого так спізнюється Доробанцу?

Трохи згодом задзеленчав телефон.

— Гадаю, що то Доробанцу, — сказав Дуку, підіймаючи трубку. — Нарешті він подає ознаки життя.

Але він помилився. Це був не старший лейтенант Доробанцу, а Пічоруш.

— Товаришу майор, я внизу з Мергерітом С. Мергерітом.