Сьогодні тане сніг - Христина Лі Герман

    — Можливо ви хочете подзвонити рідним? — нарешті мозок починає працювати.

    Та ненадовго.

    — В мене є лише Рей. 

    — Друзям? — питаю далі і рушаю. 

    Мовчить. Голову понурила, стискає руки у кулаки і мовчить. Тепер зрозуміло, чому так легко довірилася, так просто сидить поруч і навіть не думає про те, що я можу бути дійсно небезпечним. 

    Не витримую і питаю прямо: 

    — Ви не боїтеся мене? Може хочете дізнатися хто я? Звідки? Якість деталі? Я готовий відповісти, щоб ви були спокійні...

    — Боюся, — відкрито говорить і піднімає голову. — Але я живу у світі, де немає вибору, Максиме. В ньому... — повертається, знову дивиться наскрізь і в нікуди, — страх абсолютний. Там не довіряєш нікому. Навіть собі. 

    Дивна. Прямолінійна і дуже дивна дівчина.

    — Я не заподію вам шкоди, — чомусь шепочу і у вічі дивлюся, наче вона спроможна бачити. — Можете вірити.

    — Сподіваюся.