Сьогодні тане сніг - Христина Лі Герман

    Рей завзято тягне вперед до лотків невеличкого ринку біля супермаркету. Туди нам дороги немає. Там для сліпих немає навіть цінника з Брайлем. Що вже казати про присутність собаки, яка всім заважає. 

    — Добрий вечір, пані Надія. Нам би кісток з вирізки і шиї до каші, — кажучи торкаюся прилавка, щоб упевнитися, що на місці, і всміхаюся.

    — Зараз все дам, — весело щебече продавчиня. 

    Вона хутко зважує замовлення, а мені лише зостається вірити, що людина щира і дала те, що потрібно. Розплатившись готівкою ховаю обличчя в комір через сніг, який неприємно жалить шкіру.

    — Вам би додому швидше, Софійко. Мете все сильніше, — пані Надія вкладає у мої руки пакет і лагідно їх стискає. — Будьте обережні! 

    — Звичайно. Дякую! — прощаюся і нахиляюся у бік Рея зі словами: — Додому, Рей! 

    Дорога з ринку простіша, людей менше, як і тиску навколо. Зазвичай я чітко відчуваю, що у натовпі, тож зараз спокійно крокую за Реєм до повороту. Певне саме через це не встигаю зорієнтувати, коли в мене хтось влітає. Рей негайно тягне в бік і гарчить так, наче готовий кинутися на незнайомця. 

    — Куди сунеш, дурепо?! Сліпа, чи що?!

    Перегар. Густий запах спирту, схожий на брагу стає стіною навпроти. Прокисший, він завжди вдаряє потоком миттєво. Чоловік за два кроки. Можливо ближче. На ньому куртка. Болонієва і дешева. Так скрипить синтетика. 

    — Таки точно сліпа. Псину свою забери, бо хребет переломаю!  

    Рей гарчить сильніше, а повідок скрипить і натягується. Ноги тонуть у болоті, провалююся і ковзаю, але Рей не заспокоюється. Він ненавидить п'яниць і гостро реагує на спирт. 

    Для нього — вони загроза мені.

    Тому рухи стрімкі, швидкі і різкі. Він готується до стрибка.

    — Рей, ні! Не можна! — кричу і за мить до стрибка тягну собаку на себе. 

    — Ах ти ж, паскудний... — чується грізне слідом. 

    Тягну щосили, дихання тамую, але воно давить каменем через переляк. Темно. Надто шумно, бо поруч дорога. Я не чую нічого і запах перегару не чіткий, щоб вловити напрям.

    — Не чіпайте собаку, будь ласка!! Він у наморднику! — кажучи, відчайдушно шукаю серед звуків хоч когось. 

    Людям все одно. Ніхто не допоможе.

    Думки стрімко знищує страх і поштовх в груди. Навколо шиї змикається комір, жар від кремезеної руки, яка смердить рибою, тисне прямо під підборіддям — мужчина тримає мене, як ляльку. Та душить лише мить, за яку не встигаю й повітря ковтнути, тому що лечу в бік. Інстинктивно викидаю руки вперед. Удар обпікає болем коліна і зап'ястя, а я ціпенію від свисту, який застилає всі звуки навколо. Страшного свисту шин, жару металу прямо перед обличчям та запаху мастила, бензину і гарячої сталі серед морозної свіжості. 

    Все це ніщо! Все стає пустим тієї ж миті, як лай Рея здригає кожну клітину в тілі. Пронизливий і гортанний плач — крик про допомогу, про те, що болить, про те, що йому дуже болить.

    Ні, тільки не він! 

    Руками шукаю по холоду, по камінцях дрібних, серед крижаного гострого піску, пальцями серед болота і снігу обмацую асфальт, а темрява назад тягне, бо чути не спроможна. Його лай, крізь мій плач, всюди. З усіх боків б'є, дезорієнтує і нищить розпачливими звуками.

    — Ре-е-ей!! 

  *** 

Вітаю, любі читачі, і запрошую до мого новорічного подарунка. Історія не проста, та разом з тим неймовірно глибока, чуттєва і як завше надемоційна. Це не темна казка, та попри це — глибока драма зі щасливим кінцем. 

Ці місяці були для мене дуже непрості, тому якщо ви тут і читаєте ці слова: я вам щиро вдячна за терпіння і підтримку❤️

Будь ласка, підтримайте мене знову лайками цієї історії та долученням до бібліотеки аби я відчула, що пишу недарма і ви раді моєму поверненню. Це дуже важливо для мене. 

А тут ще один маленький подарунок: 

Промо 7FbyOiZz до роману "У центрі уваги" Мар'яни Долі❤️ 

Насолоджуйтесь ❤️