Зловісно тихе життя - Луїза Пенні

— Звідки мені знати?

— Добре, чому б нам просто не поїхати й не подивитися?

Коли вони під’їхали в автівці Ґамаша, то побачили Йоланду, що йшла за Лакост, яка, схоже, була незворушною.

— Бідолашна жінка. — Ґамаш усміхнувся. — З цього вийде історія, якою вона зможе колись набридати своїм новачкам. Послухай, нам обом кортить потрапити в той будинок, але я б хотів насамперед вирішити деякі питання. Іди опитай Йоланду і спробуй знайти Андре. А я поговорю з Мирною Ландерс.

— Навіщо?

Ґамаш йому пояснив.

— Мені потрібно знати, що сказала Тіммер Гедлі того дня, коли ви сиділи з нею.

Мирна зачинила двері своєї книгарні й налила їм по чашці чаю. Потім сіла в зручне крісло навпроти.

— Думаю, ви будете розчаровані. Мені здається, що зараз це не має значення ні для кого — ні для живого, ні для мертвого.

— Ви будете здивовані.

— Сподіваюсь.

Вона сьорбнула чаю і подивилася у вікно, за яким уже посутеніло, думками повертаючись у той день. Минуло лише кілька місяців, а наче роки пролетіли. Тіммер Гедлі була скелетом, обтягнутим плоттю. Її яскраві очі здавалися величезними через висохле тіло. Вони сиділи разом, Мирна — збоку від ліжка, Тіммер — на ліжку, загорнута в ковдри та обкладена грілками. Між ними лежав великий старий коричневий альбом. Фотографії випадали, клей давно перетворився на пісок. На одній із них була юна Джейн Ніл зі своїми батьками та сестрою.

Тіммер розповіла Мирні про батьків Джейн, в’язнів власної невпевненості та страхів. Ці страхи передалися її сестрі Айрін, яка також стала кар’єристкою і шукала відчуття безпеки в матеріальному достатку та схваленні інших. Але не Джейн. А потім сталася історія, про яку запитував Ґамаш.

— Це було знято в останній день окружного ярмарку. Наступного дня після танцю. Бачите, яка щаслива Джейн? — спитала Тіммер, і це була правда.

Навіть на зернистому фото вона сяяла, надто порівняно з похмурими обличчями батьків і сестри.

— Тієї ночі вона заручилася зі своїм молодим чоловіком, — задумливо промовила Тіммер. — Як його звали? Андреас. Він був лісорубом, між іншим. Неважливо. Вона ще не розповіла батькам, але в неї був план. Вона втече. Вони були чудовою парою. Доволі дивною на вигляд, поки ти не знайомився з ними ближче й не бачив, як їм добре було разом. Вони кохали одне одного. Якби не, — і тут Тіммер насупилася, — Рут Кемп, яка підійшла до батьків Джейн, тут, на ярмарку, і розповіла їм про її плани. Вона зробила це потайки, але я підслухала. Я була молодою, і зараз я дуже шкодую про те, що не пішла до Джейн одразу, щоб попередити її. Та я не попередила.

— Що ж сталося? — запитала Мирна.

— Вони забрали Джейн додому й розірвали стосунки. Поговорили з Кей Томпсон, на яку працював Андреас, і пригрозили, що заберуть у неї лісопилку, якщо цей лісоруб бодай подивиться на Джейн. У ті часи так можна було зробити. Кей — хороша жінка, справедлива жінка, і вона все йому пояснила, та це розбило його серце. Очевидно, він намагався побачити Джейн, але не зміг.

— А Джейн?

— Їй заборонили його бачити. Питання не обговорювалося. Їй було лише сімнадцять, і вона не була дуже сильною особистістю. Вона здалася. То було жахливо.

— Чи знала Джейн, що це зробила Рут?

— Я ніколи їй не казала. Можливо, варто було. Здавалося, було досить болю, але, напевне, я просто боялася.

— Ви коли-небудь говорили про це Рут?

— Ні. — Мирна опустила погляд на фотографію в напівпрозорій руці Тіммер. Момент радості, закарбований саме перед тим, як ця радість згасла.

— Чому Рут це зробила?

— Я не знаю. Шістдесят років я питала себе про це. Може, вона теж питає себе. Щось є в ній, щось гірке, що обурюється щастям в інших і прагне зруйнувати його. Можливо, саме це робить її великою поетесою — вона знає, що таке страждати. Вона вбирає страждання. Колекціонує їх, іноді створює їх. Думаю, саме тому вона любить сидіти зі мною, почуваючись комфортніше в товаристві жінки, яка згасає, ніж тієї, що процвітає. Але, можливо, я несправедлива до неї.

Слухаючи розповідь Мирни, Ґамаш подумав, що із задоволенням познайомився б із Тіммер Гедлі. Але було вже запізно. Він, однак, збирався познайомитись із Джейн Ніл або принаймні наблизитися до неї настільки, наскільки це можливо.

Бовуар увійшов до ідеальної домівки. Настільки ідеальної, що в ній не було життя. Настільки ідеальної, що якійсь крихітній частині його вона здалася привабливою. Він запхнув цю частину якнайглибше й удав, що її не існує.

Будинок Йоланди Фонтейн виблискував. Кожна поверхня сяяла від полірування. Коли він зняв чоботи й залишився в шкарпетках, його провели до вітальні — кімнати, єдина вада якої сиділа у м’якому кріслі й читала спортивну сторінку газети. Андре не ворухнувся й не відреагував на свою дружину. Йоланда попрямувала до нього. Власне, не до нього, а до купи викинутих ним газетних сторінок, що утворили ціле поселення із вігвамів на стильному килимку. Вона підняла їх, позгортала й поклала акуратною стопкою на журнальний столик, вирівнявши краї. Потім вона повернулася до Бовуара.

— Можливо, ви бажаєте випити кави, інспекторе?

Від такої зміни настрою його мало не вдарило батогом, але потім він згадав. Вони були в її будинку. На її території. Роль господині маєтку їй тут нічим не загрожувала.

— Ні, дякую. Мені просто потрібні деякі відповіді.

Йоланда злегка нахилила голову, наче то був милостивий жест для найманого робітника.

— Ви щось брали з дому міс Ніл?

Це запитання спричинило пожвавлення, але не з боку Йоланди. Андре опустив газету й насупився.

— А вас це стосується?

— Ми вважаємо, що міс Ніл убили. У нас є ордер на обшук її будинку і його опечатування.

— Що це означає?

— Це означає, що ніхто, крім поліції, не може туди увійти.

Чоловік і дружина обмінялися поглядами, уперше після приїзду Бовуара. Це не були погляди любові чи підтримки, швидше запитання з його боку й підтвердження з її. Бовуар був переконаний. Вони щось зробили в тому будинку.

— Ви щось брали? — перепитав він.

— Ні, — відповіла Йоланда.

— Якщо ви брешете, я звинувачу вас у втручанні в розслідування, а це, мсьє Маленфан, матиме не дуже добрий вигляд у вашому й без того разючому послужному списку.

Маленфан посміхнувся. Йому було байдуже.

— Що ви робили в будинку протягом п’яти днів, міс Фонтейн?

— Оздоблювала.

Вона обвела рукою вітальню. Кімната різала око дешевим смаком. Штори здалися йому йому трохи дивними, а потім він помітив, що візерунок був із обох боків, тож його було видно і ззовні, і в будинку. Бовуар ніколи раніше