Зловісно тихе життя - Луїза Пенні

У підвалі після служби спільнота «Жінок англіканської церкви» влаштувала обід: подавали домашні запіканки й свіжі яблучні та гарбузові пироги під слабкий гул моряцької хорової пісні, що лунав то тут, то там.

— Чому «П’яний моряк»?

Підходячи до шведського столу, Арман Ґамаш опинився поруч із Рут.

— Це була одна з улюблених пісень Джейн, — сказала Рут. Вона завжди її співала.

— Ви наспівували її того дня в лісі, — звернувся Ґамаш до Клари.

— Відлякувала ведмедів. Хіба Джейн не вчила її в школі? — запитала Клара в Рут.

Втрутився Олів’є:

— Вона казала, що вивчила це для школи. Щоб викладати, так, Рут?

— Від неї очікували, що вона буде викладати всі предмети, але оскільки вона не вміла ні співати, ні грати на піаніно, вона не знала, як викладати учням музичний курс. Це було, коли вона тільки починала, п’ятдесят років тому. Тож я навчила її цієї пісні, — сказала Рут.

— І чому я не здивована? — пробурмотіла Мирна.

— Це була єдина пісня, яку вивчали її учні, — додав Бен.

— Ваші різдвяні вистави — то було, мабуть, щось, — сказав Ґамаш, уявляючи Діву Марію, Йосипа, маленького Ісуса і трьох п’яних моряків.

— Так і було, — засміявся Бен, пригадуючи минуле. — Ми співали різні колядки, але всі вони були на мелодію «П’яного моряка». Треба було бачити вираз облич батьків на різдвяному концерті, коли міс Ніл оголошувала: «Тиха ніч»[94], а ми починали співати!

Бен заспівав: «Тиха ніч, свята ніч, все спокійно, все ясно», але під мелодію моряцької пісеньки. Інші зі сміхом приєдналися.

— Мені досі дуже важко співати колядки правильно, — сказав Бен.

Клара помітила Неллі та Вейна й помахала їм рукою. Неллі залишила Вейна й попрямувала до Бена. Не встигнувши пройти й пів дороги, вона вже зверталася до нього:

— Містере Гедлі, я сподівалася знайти вас тут. Я збираюся прийти до вас наступного тижня. Як щодо вівторка? — Потім вона повернулася до Клари і сказала довірливо, ніби передаючи державну таємницю: — Я не прибирала відтоді, як померла міс Ніл. Я так турбувалася через Вейна!

— Як він зараз? — запитала Клара, згадавши, як Вейн задихався й кашляв під час зібрання в церкві кількома днями раніше.

— Зараз він скаржиться, тож нічого надто поганого. Ну що, містере Гедлі? У мене жодного дня вільного немає, ви ж знаєте.

— Вівторок підійде.

Коли Неллі повернулася до своєї невідкладної роботи, яка, здавалося, охоплювала всенький шведський стіл, він звернувся до Клари:

— Там такий бруд. Ти не повіриш, який безлад можуть улаштувати старий холостяк і його собака.

Черга поповзла вперед, і Ґамаш заговорив до Рут.

— Як я був у нотаріуса й питав про заповіт міс Ніл, він згадав ваше ім’я. Коли він сказав: «уроджена Кемп», щось промайнуло, але я не збагнув, що саме.

— І як ви нарешті зрозуміли? — запитала Рут.

— Клара Морров сказала мені.

— А, розумник. І з цього ви зробили висновок, хто я така.

— Ну, це забрало трохи часу, але врешті-решт я здогадався, — усміхнувся Ґамаш. — Я обожнюю вашу поезію.

Ґамаш якраз збирався процитувати один зі своїх улюблених віршів, відчуваючи себе прищавим юнаком перед зіркою телешоу. Рут позадкувала, немов намагалася поступитися дорогою своїм власним прекрасним словам, що вже летіли до неї.

— Вибачте, що перериваю, — сказала Клара двом людям, які були явно невимовно щасливі її бачити. Але ви сказали «він»?

— Він? — перепитав Ґамаш.

— Він. Нотаріус.

— Так. Метр Стіклі з Вільямсбурга. Він був нотаріусом міс Ніл.

— Ви впевнені? Я думала, вона була в нотаріуса, яка щойно народила дитину. Соланж якась там.

— Соланж Френетт? З класу фітнесу? — запитала Мирна.

— Так, це вона. Джейн говорила, що вони з Тіммер збиралися зустрітися з нею щодо заповітів.

Ґамаш не ворушився і пильно дивився на Клару.

— Ви впевнені?

— Відверто? Ні. Я пригадую, що Джейн згадала про це, бо я запитала її, як почувається Соланж. Соланж була на третьому місяці. Щоранку її нудило. Вона тільки-тільки народила дитину, тож перебуває у декретній відпустці.

— Хтось із вас має зв’язатися з мадам Френетт якнайшвидше.

— Я зв’яжуся, — сказала Клара, якій раптом захотілося кинути все й поспішити додому, щоб зателефонувати. Але спочатку вона мусила зробити одну справу.

Ритуал був простий і перевірений часом. Його проводила Мирна, обважнивши себе чималим ланчем із запіканок і хліба. «Перед ритуалом дуже важливо, — пояснила вона Кларі, — відчути себе приземленою». Дивлячись на її тарілку, Клара подумала, що шансів злетіти в Мирни небагато. Клара оглянула із двадцять облич жінок, що зібралися в групу на сільській луці, — більшість мала стривожений вигляд. Жінки з ферм створили нещільне півколо з вовняних светрів, рукавиць і токів і не відводили очей від цієї величезної чорної жінки в яскраво-зеленій накидці з капюшоном. Веселий Зелений Друїд[95].

Клара почувалася абсолютно розслабленою і як удома. Стоячи в групі, вона заплющила очі, зробила кілька глибоких вдихів і помолилася про благодать, щоб відпустити гнів і страх, які висіли навколо неї, мов чорний траурний креп. Ритуал був покликаний покласти цьому край, перетворити темряву на світло, прогнати ненависть і страх і повернути довіру й тепло.

— Це ритуал оспівування та очищення, — пояснювала Мирна присутнім. Його коріння сягає багатьох тисяч років, але його гілки тягнуться до нас, і торкаються нас сьогодні, й огортають кожного, хто хоче долучитися. Якщо у вас є якісь запитання, просто запитуйте.

Мирна зробила паузу, але ніхто не заговорив. Вона принесла із собою щось у сумці, і тепер засунула туди руку й витягла палицю. Насправді, палиця була більше схожа на товсту, пряму гілку, з якої обідрали кору, а один кінець добре загострили.

— Це молитовна палиця. Декому з вас вона може здатися знайомою, — вона почекала й почула тихий сміх.

— Хіба це не боброва палиця? — запитала Ганна Парра.

— Саме так, — засміялася Мирна. Вона передала її по колу, і крига скресла. Жінки, які до того були занепокоєні, навіть трохи налякані тим, що, на їхню думку, могло бути відьомським чаклунством, відтанули і зрозуміли, що тут немає чого боятися. — Я знайшла її біля млинового ставка минулого року. Ви можете побачити, де її погриз бобер.

До палиці потягнулися нетерплячі руки — усі прагнули доторкнутися її, побачити сліди зубів і кінець, обгризений бобром до гострого вістря.

Клара ненадовго відлучалася додому й забрала Люсі, яка тепер спокійно стояла на повідку. Коли молитовна палиця повернулася до Мирни, жінка запропонувала її золотистому ретриверу. Уперше за тиждень, відколи померла Джейн, Клара побачила, як Люсі махнула хвостом. Один раз. Вона обережно взяла палицю в зуби. І тримала її так. Її хвіст зробив іще один невпевнений помах.

Ґамаш сидів на лавці на луці. Він вважав цю лавку «своєю» ще з того ранку, коли