Зловісно тихе життя - Луїза Пенні

— Було колись інак, — Рут і Ґамаш закінчили строфу разом.

— Гаразд, гаразд. Досить. Я розповіла батькам Джейн, бо думала, що вона робить помилку. У неї був потенціал, і вона б утратила його через селюка. Я зробила це заради неї. Я намагалася її переконати; а коли це не вдалося, я вирішила діяти за її спиною. У ретроспективі це була помилка, але не більше. Не кінець світу.

— Міс Ніл знала?

— Ні, наскільки мені відомо, але навіть якби й знала, це не мало б значення. То було давно, померло й поховано.

«Яка жахлива, зациклена на собі жінка», — подумала Ніколь, озираючись у пошуках чогось їстівного. А потім Ніколь раптом зрозуміла: вона хоче пісяти.

— Можна скористатися вашим туалетом?

Будь вона проклята, якщо скаже цій жінці «будь ласка».

— Ви його знайдете.

Ніколь відчиняла кожні двері на першому поверсі, бачила книги, журнали, але туалету ніде не було. Тоді вона піднялася сходами і знайшла там єдину в будинку вбиральню. Спустивши воду, вона повернула кран, удаючи, що миє руки, і глянула в дзеркало. На неї дивилася молода жінка, підстрижена під боб-каре. А ще було видно якийсь напис, мабуть, черговий клятий вірш. Вона нахилилася ближче й побачила папірець, приліплений до дзеркала. На ньому було написано: «Ти дивишся на проблему».

Ніколь одразу ж почала обшукувати місце позаду себе, що відображалося у дзеркалі, бо проблема була вочевидь там.

— Тіммер Гедлі сказала вам, що знає, що ви зробили?

Рут давно замислювалася, чи доведеться їй коли-небудь почути це запитання. Вона сподівалася, що ні. Але ось воно пролунало.

— Так. Того дня вона померла. І вона сказала мені, що думала. Вона була досить прямолінійною. Я дуже поважала Тіммер. Важко чути, як людина, якою ти захоплюєшся і яку поважаєш, говорить такі речі, надто тому, що Тіммер помирала й не було жодного способу якось це загладити.

— Що ви зробили?

— Це було в другій половині дня, перед ходою, і Тіммер сказала, що хоче побути на самоті. Я почала пояснювати, але вона втомилась і сказала, що їй треба відпочити і що я можу піти подивитися на ходу й за годину повернутися. Тоді ми змогли б поговорити. Коли я повернулася, рівно за годину, вона була мертва.

— Місіс Гедлі сказала Джейн Ніл?

— Я не знаю. Думаю, можливо, вона збиралася, але відчула, що спочатку має сказати щось мені.

— Ви розповіли міс Ніл?

— Чого б це я мала казати? Це було давно. Джейн, напевне, давно забула.

Ґамашу було цікаво, скільки зараз у ній було тієї Рут Зардо, яка намагалася переконати в цьому саму себе. Його це, звісно, не переконало.

— У вас є якісь ідеї, хто міг бажати смерті міс Ніл?

Рут склала обидві руки на ціпку й обережно сперлася підборіддям на руки. Вона подивилася повз Ґамаша. Нарешті, після хвилини мовчання, вона заговорила.

— Я вже казала вам. На мою думку, її смерті міг хотіти один із тих трьох хлопців, які кидали послід. Вона збентежила їх. Я досі вважаю, що ніхто не зрівняється у винахідливості з підлітком, який виношує помсту. Але для цього часто потрібен час. Кажуть, що час лікує. Гадаю, це дурниці, час нічого не робить. Він зцілює, тільки якщо людина цього хоче. Я бачила, як час у руках хворої людини тільки погіршує ситуацію. Якщо їй дати досить часу, вона роздумує, обмірковує і перетворює незначну подію на катастрофу.

— Ви думаєте, що саме так і сталося?

Судження Рут Зардо настільки збігалися з його власними, що здавалося, ніби вона читала його думки. Але чи усвідомлювала вона, що це робить її ідеальною підозрюваною?

— Можливо.

Коли вони поверталися через село, Ніколь розповіла Ґамашу про наліпку на дзеркалі Рут і про її власний обшук, який виявив шампунь, мило та килимок для ванни. Упевненість Ніколь у тому, що Ґамаш нічого не тямить у справі, утвердилася — він лише розсміявся.

— Почнімо! — сказала Соланж Френетт за кілька хвилин після того, як прибули Ґамаш, Бовуар і Рут.

Клара й Пітер уже сиділи там.

— Я зателефонувала до Нотаріального департаменту Квебеку, і вони перевірили офіційно зареєстровані заповіти. Згідно з реєстром, останню волю і заповіт міс Ніл було оформлено в цьому офісі 28 травня цього року. Її попередній заповіт був складений десять років тому. Його анульовано. Її заповіт дуже простий. Після покриття витрат на поховання й погашення будь-яких боргів, сплати заборгованості за кредитною карткою, податків і таке інше вона залишає свій будинок і все, що в ньому є, Кларі Морров.

Клара відчула, як кров відливає від її шкіри. Вона не хотіла будинку Джейн. Вона хотіла, щоб у її вухах лунав її голос, вона хотіла відчувати обійми її рук. І чути її сміх. Вона хотіла, щоб Джейн була поряд.

— Міс Ніл просить Клару влаштувати вечірку, запросити певних людей, список у заповіті, і попросити кожного з них вибрати для себе одну річ із її дому. Вона залишає свою машину Рут Зардо, а свою колекцію книг — Мирні. Решту — Кларі Морров.

— Скільки? — запитала Рут на полегшення Клари.

Кларі хотілося знати, утім, вона не хотіла здатися жадібною.

— Сьогодні вранці я зробила кілька дзвінків і підрахувала. Це приблизно чверть мільйона доларів, після сплати податків.

Здавалося, у кімнаті не залишилося повітря. Клара була не в змозі в таке повірити. Багаті. Вони будуть багаті. Проти власної волі вона малювала у своїй уяві нову машину, нову постільну білизну і смачний обід у ресторані в Монреалі. І…

— Є ще дві речі, власне, конверти. Один для вас, місіс Зардо. — Рут узяла його й кинула погляд на Ґамаша, який уважно спостерігав за всім процесом. — Інший для Йоланди Фонтейн. Хто їй передасть? — Ніхто не відповів.

— Я візьму, — сказала Клара.

На виході з нотаріальної контори старший інспектор Ґамаш підійшов до Пітера і Клари.

— Мені потрібна ваша допомога в будинку міс Ніл. У вашому будинку тепер, я так розумію.

— Я не можу навіть уявити, що колись цей будинок стане для мене чимось іншим, ніж домом Джейн.

— Сподіваюсь, що це не так, — сказав Ґамаш, злегка усміхаючись до Клари.

— Звісно, ми допоможемо, — сказав Пітер. — Що ми можемо зробити?

— Я б хотів, щоб ви обоє зайшли в будинок і просто подивилися. — Він не хотів говорити більше.

Несподівано до Клари дійшли запахи. Той безпомилковий аромат Джейн, кави та деревного диму. Ледь чутний запах свіжої випічки й мокрого собаки. І «Флоріс», її єдине дивацтво. Джейн обожнювала туалетну воду «Флоріс» і замовляла її з Лондона на кожне Різдво собі в подарунок.

Співробітники поліції Квебеку сновигали по всьому будинку, знімали відбитки пальців, брали зразки та фотографували. Було дивно бачити їх