Зловісно тихе життя - Луїза Пенні
— Хіба це не очевидно? — запитав здивований Бовуар.
— Ні, не очевидно. Якщо вона так усе облаштувала, то, мабуть, їй подобався цей стиль. Вона точно не соромилася б. Тож навіщо приховувати? Припустімо навіть, що це зробив хтось інший, наприклад, її батьки, у ті часи, коли такі речі були…
— Не хочеться визнавати, але ті часи повернулися. — Бовуар щойно купив лавову лампу, але не думав розповідати зараз про це шефові.
Ґамаш підняв руки й потер обличчя. Опустивши руки, він знову опинився в кімнаті, повній психоделічних фантазій. От лайно!
— Гаразд, просто скажімо, що це зробили її старі і, ймовірно, божевільні батьки, а вона з якихось причин не стала нічого змінювати, наприклад, через фінанси чи вірність їм, щось на кшталт цього. Насправді це досить жахливо, але не так щоб зовсім погано. У гіршому випадку соромно, але не ганебно. Щоб десятиліттями не пускати друзів у серце свого будинку, має бути вагоміша причина, ніж просто сором.
Обидва чоловіки знову озирнулися. Бовуар мусив визнати, що кімната мала прекрасні пропорції. Але це все одно, що сказати, що дівчина на побаченні наосліп мала добрий характер. Тобі однаково не захочеться познайомити її зі своїми друзями. Бовуар чудово розумів, що відчувала Джейн Ніл. Він подумав, що, мабуть, поверне лавову лампу.
Ґамаш повільно пройшовся кімнатою. Чи було тут щось таке, чого він не мав би бачити? Чому Джейн Ніл, жінка, яка любила своїх друзів і довіряла їм, не пускала їх у цю кімнату? І чому вона змінила свою думку за два дні до вбивства? Яку таємницю зберігала ця кімната?
— Нагору? — запропонував Бовуар.
— Після тебе. — Ґамаш зупинився і подивився на сходи, що піднімалися із задньої частини вітальні. Сходова клітка також була обклеєна шпалерами, цього разу бордового кольору з оксамитовим ефектом. Сказати, що вони не гармоніювали з квітами, означало б припустити, що існують шпалери, які до них пасували б. Проте з усіх кольорів і стилів, які можна було обрати, ці були найгіршими. Сходова клітка тягнулася нагору, схожа на запалене горло. Сходинки також були пофарбовані. Це розбивало серце Ґамаша.
На скромному другому поверсі була велика ванна кімната і дві просторі спальні. У спальні, що здавалася хазяйською, стіни були темно-червоного кольору. Друга кімната була пофарбована в темно-синій колір.
Але в будинку чогось бракувало.
Ґамаш спустився на перший поверх і обшукав вітальню, потім повернувся на кухню і в передпокій.
— Ні мольберта, ні фарб. Ні студії. Де ж вона малювала?
— Як щодо підвалу?
— Звичайно, спустись і перевір, але я можу тобі гарантувати: художник не буде малювати в підвалі без вікон.
Хоча, якщо подумати, робота Джейн Ніл якраз наче й була зроблена в темряві.
— Там є фарби, але немає мольберта, — сказав Бовуар, виходячи з підвалу. Її студія була не в підвалі. — І ще один момент. — Йому подобалася власна здатність бачити те, що не помітив шеф. Ґамаш повернув до нього зацікавлене обличчя. — Картини. Тут немає жодної картини на стінах. Ніде.
Обличчя Ґамаша не приховувало здивування. Бовуар мав рацію. Ґамаш покрутився, оглядаючи стіни.
Нічого.
— Нагорі теж?
— Нагорі теж.
— Я просто не можу збагнути. Усе це дивно — шпалери, пофарбовані кімнати й підлога, відсутність картин. Але не настільки дивно, щоб вона не пускала сюди своїх друзів.
Утім, тут є дещо, чого вона не воліла нікому показувати.
Бовуар плюхнувся на великий диван і роззирнувся. Ґамаш розвалився в шкіряному кріслі, склавши пальці на животі «в будиночок», і замислився. За кілька хвилин він підвівся на ноги й пішов униз. Недооблаштований підвал був захаращений — там валялися картонні коробки, стояла стара чавуна ванна, холодильник із винами. Він витягнув одну пляшку. Виноградники Данхемів, вино вважають досить непоганим. Поставивши пляшку на місце, він зачинив холодильник і розвернувся. Ще одні двері вели до її до шафи з консервацією. Каштанове желе, яскраво-червоні та фіолетові джеми, темно-зелені мариновані огірки з кропом. Він поглянув на дати: деякі банки стояли з минулого року, більшість цьогорічні. Нічого разючого. Нічого ненормального. Нічого такого, чого він не знайшов би в підвалі своєї матері після її смерті.
Він зачинив двері й зробив крок назад. Саме тоді, як його спина торкнулася грубої стіни підвалу, щось уп’ялося в його черевик. Міцно. Відчуття водночас шокувало й здалося знайомим.
— Tabarnacle! — вилаявся він.
Нагорі почулися кроки, що наближалися до дверей підвалу. За мить з’явився Бовуар, його рука лежала на кобурі з револьвером.
— Що? Що таке?
Він так рідко чув, як шеф лаявся, що це справило ефект сирени. Ґамаш показав на свою ногу. До його черевика причепилася маленька дерев’яна дощечка.
— Досить велика миша, — посміхнувся Бовуар.
Ґамаш нахилився і зняв мишоловку. Вона була намазана арахісовим маслом, щоб привабити мишей. Він витер залишки масла з черевика й озирнувся. На очі потрапили інші пастки, вишикувані вздовж стіни.
— Парочка впіймалася, — сказав Бовуар, указуючи на кілька перевернутих пасток, із-під яких стирчали маленькі хвостики й стиснуті в кулачки лапки.
— Не думаю, що то вона їх установила. Ось ці, гадаю, її.
Ґамаш нахилився і підняв маленьку сіру коробочку. Відкривши її, він побачив там польову мишку, що згорнулася калачиком. Мертву.
— Це гуманна пастка. Вона ловила їх живцем, а потім відпускала. Ця бідолаха, мабуть, спіймалася після того, як убили Джейн. Вона померла з голоду.
— А хто розставив інші мишоловки? Зачекай, не кажи. Йоланда й Андре, звісно. Вони були тут самі близько тижня. І все ж вони могли б принаймні перевірити гуманну пастку, — з огидою зауважив Бовуар.
Ґамаш похитав головою. Насильницька, навмисна смерть чи то людини, чи миші все ще дивувала його.
— Ходімо зі мною, маленька, — мовив він до згорнутого в клубок мишеняти, піднімаючись із ним нагору. Бовуар покидав решту мишоловок до поліетиленового пакета й пішов слідом за шефом. Чоловіки замкнули двері, пішли вниз садовою доріжкою Джейн і перейшли через вулицю Коммонс. Тепер, коли зайшло сонце, на дорозі можна
