Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

Дарина

У понеділок вранці почувала себе, м'яко кажучи, огидно. Мало того, що мене мучило питання як тепер поводитися з Тимофієм, та ще й доведеться цуратися цього придурка Кубу. 

З Тимофієм то взагалі окрема розмова, бо коли він у вечорі мені зателефонував, я чомусь так перелякалася що вирішила зовсім вимкнути телефон. Я ще не готова з ним розмовляти після своєї ганьби. 

Якісь невдалі в мене вийшли вихідні, все навалилось на мене в одну мить, і ніч проведена з Темним, і напад сусіда. 

Згадка про Артема мерзлякуватим холодом огиди обдає нутрощі. Я навіть всю ніч не спала, здригаючись від кожного шереху, бо боялася, що він знову спробує щось упнути. Мабуть, треба терміново щось вирішувати із новим житлом, бо жити й далі у цьому гуртожитку стає не те що неможливо, а і небезпечно. 

Коли вранці виходжу з під'їзду бачу біля гуртожитку поліційну машину та натовп, що зібрався повитріщатися. Та якщо чесно це явище тут було не рідке, особливо після бурхливо проведених вихідних. Та коли підходжу ближче бачу блідого, з перекошеним від люті обличчям, Кубу. Двоє поліціянтів закувавши хлопця в наручники силоміць заштовхують його у свою машину. 

– Що тут відбувається? – підійшовши ближче звертаюся до однієї зі знайомих дівчат, що також живе на нашому поверсі.

– Та знову вляпався у щось, — безтурботно відмахується рукою. – Маю надію цього разу його посадять на довго. 

– Так він що - злочинець? — вирячивши на дівчину очі, злякано перепитую.

– Звісно, — насмішкувато пирхає сусідка. – Тільки не кажи що Наталка тобі нічого не розповідала про свого кореша Кубу, і де саме вони познайомилися.

– Ні, — розгублено видихаю.

– Наївне ти дівча Зачепа, тобі кожний із легкістю може мізки запудрити, а ти нічого і не запідозриш.

Коли вона це каже мені чомусь одразу згадується Тимофій, і від цього стає ще огидніше на душі ніж було. Звісно, цьому гарному і самодостатньому чоловіку легко обвести навколо пальця будь-яку жінку, не те що мене. 

Як тільки добираюся до свого робочого місця, користуючись відсутністю шефа перше чим вирішую зайнятися це пошуком нового житла для винаймання. Хоч Кубенка і забрали до в’язниці, принаймні я на це сподіваюся, надалі жити у гуртожитку я не маю бажання. 

Третя чашка завареної кави, яка чомусь організмом вже сприймається як снодійне, і кілька годин безплідного пошуку житла. А на що я взагалі сподівалася, що одразу знайду відповідну квартиру. Та щоб і за ціною, і по розташуванню влаштовувала.  Ха, дійсно наївна. Як виявляється, пошук відповідного житла це не така швидка і легка справа. Тим паче що більшість з номерів на які я телефонувала виявилися номерами агентств, а не власників. 

Зі стану розпачу мене виводить голосний сигнал мобільного, що повідомляє про отримане повідомлення. Радіючи можливості хоч якось відволіктися від нудного заняття лізу до сумочки.

Розблокувавши екран бачу що повідомлення надійшло від Тимофія. І що йому ще від мене треба? 

– Привіт, "Спляча красуне", вчора телефонував тобі спитати як ти себе почуваєш, та мабуть, ти вже спала (емоджі, що всміхається)

Відповідати або ні? 

Тримаючи смартфон у руці нервово перечитую повідомлення. Мабуть, треба відповідати, бо він побачить що я прочитала його повідомлення.

– Привіт, не відповіла зовсім не тому, що спала. І почуваю себе як людина яка в понеділок після вихідних вийшла на роботу. 

– Невже всю ніч пролежала у мріях про мене і про ніч що провела зі мною (емоджі що підморгує). Ти не уявляєш як це лестить моєму самолюбству. 

– Не лести собі, я не спала зовсім не через тебе. Ти надто про себе, високої думки. А з тієї ночі я взагалі нічого не пам'ятаю.

– Це звісно сумно, та думаю ситуацію можна виправити. Як щодо зустрічі в неформальній обстановці?

На що він зараз натякає? Це запрошення на зустріч, чи натяк на те що він хоче, щоб я ще раз із ним переспала. Пекло, якщо друге, то пішов він до біса. Я більше не поведуся на його солодкі речі, та гарні очі. Нехай шукає собі іншу дурепу для розваг. 

– Те що сталося між нами минулої ночі було помилкою. І я не думаю, що ще раз зможу стільки випити. 

Ха, з’їж це. Радію з того що вдається втерти Темному носа влучною відповіддю. А на що він розраховував, що я одразу розтану перед ним як тільки він з’явиться на обрії та поманить пальцем. Ні, так не буде. 

Мабуть, я дійсно  зачіпаю його своєю відповіддю, бо проходить близько з пів години перш ніж чоловік знову присилає мені повідомлення. 

– Я ж тобі не кохатися пропоную, а лише зустрітися. Можливо ти захочеш більше про мене дізнатися, щоб наступного разу не цуратися мене наче навіженого, та не тікати майже голою з моєї квартири.

От гад такий, все-таки нагадує про мій ганебний побіг. 

– Мені вже достатньо і того, що я про тебе встигла дізнатися.

Теж не остаюся осторонь, та б’ю словом нахабу у відповідь.

– Невже? Виявляється, тебе легко задовольнити, зайченя.

Ну все, це вже переходить будь-які межі. Зараз я таке йому напишу.

– Якби ти мене дійсно задовольнив, то, мабуть, логічно що мені б захотілося ще. А так вибач.

Ха-ха-ха. Радіє моя підсвідомість. Навіть закортіло встати та протанцювати на місці, що я не розмірковуючи одразу і роблю.

Та мій шалений танок із викрутасами перериває дзвінок на робочий телефон. 

– Я сподіваюся ти не уявляєш як танцюєш на моїх кістках? - чую у слухавці хрипкий голос Темного.

Трясця! З усього маху кинувши слухавку розгублено дивлюся на камеру що ледь видніється під стелею. Виявляється весь той час поки ми переписувалися з Тимофієм він підступно за мною спостерігав. 

Спалахнувши, роздратовано сідаю на своє місце, ледь стримуючи себе, щоб не ткнути йому у монітор середній палець. 

Та тільки я заспокоююсь, на телефон знову приходить повідомлення від Темного:

– Не думай що тобі так легко буде від мене відкараскатись, зайченя. Тим паче ще не одна жінка що мені подобається, не змогла протистояти моїм чарам.