Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

– Хай йому грець! - голосно вигукую одразу вскочивши на ноги. 

– Ой пробач я не навмисно, — задоволено всміхається цей покидьок. – Мабуть, тепер тобі треба переодягнутись, — хрипко промовляє, та вставши з ліжка починає насуватися. – Можу позичити свою одежу, — і в один миттєвий рух стягує з себе футболку. 

– Ні, не треба, — застережливо викинувши вперед руку з огидою дивлюся на його худорляву впалу грудну клітку. 

– Чого ти, крихітко, — робить ще один стрімкий крок в мій бік, – Обіцяю не підглядати, – вишкірившись двозначно підморгує.

– Та пішов ти! - кинувши в нього філіжанкою, стрімголов вилітаю в коридор, мало не збивши з ніг заспану подругу яка якраз прямувала у душ.

– Дар? Ти чого волаєш наче скажена, ніби тебе насилують. Бог мій ти що ночувала у Куби? – здіймає здивований погляд на розлюченого Артема, що стирчить у дверях своєї кімнати.

– Ти що з глузду з'їхала, — шиплю на подругу, та схопивши її, майже силоміць тягну до нашої кімнати. 

Зачинивши двері на всі замки, та ще й стілець приставивши до ручки, нарешті сідаю на своє ліжко. Та як тільки видихаю несподівано для себе починаю плакати. Тіло починає трусити, а з очей литися нескінченним гарячим потоком сльози.

– Бог мій, Дарино що з тобою сталося, цей покидьок з тобою щось зробив ? 

– Майже, — здригаючись всім тілом, та майже захлинаючись від ридань хрипко видихаю.