Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

Дарина

Прокинувшись вранці та зрозумівши що знаходжуся у незнайомій квартирі зазнаю повного шоку.

Я лежала абсолютно гола в чужій кімнаті на чужому ліжку, а поряд спав, хто б міг подумати, Тимофій! Трясця його. 

Треба бути повною дурепою, щоб не здогадатися що ми із ним не тільки спали обійнявшись, а і робили дещо інше. Сам процес звісно пам'ятаю невиразно, тільки бляклі уривки, та і цього було достатньо щоб відчути страшне збентеження. 

Поки чоловік не прокинувся користуюся можливістю краще його розглянути. 

Тимофій спить зовсім поряд, ковдра ледь прикриває гарне добре натреноване могутнє тіло. 

Як я і припускала татуювання прикрашали не лише руки, а майже весь торс, навіть трішки зачіпаючи шию.

Потужні широкі груди, сталевий, чітко окреслений прес з кубиками, виразні м’язи передпліччя та плечей, довгі міцні ноги. Все це говорило про те що чоловік довгий час вперто та напружено тренується.

Звісно я збрешу якщо скажу що Тимофій не приваблює мене як чоловік. Ще і як приваблює. Більш того, я дійсно його бажаю, по-справжньому, вперше у своєму житті. Але я й уявити не могла, що колись мої таємні мрії стануть дійсністю, тим паче на п'яну голову. Про що я взагалі думала коли повелася на Наталчині вмовляння (трохи випити), а потім ще й помінятися вбранням. Спочатку мені здалося це неймовірно веселим, а ось тепер неабияк соромно за себе. Настільки, що навіть страшно уявити що подумав про мене Тимофій. 

Поки мій погляд із невимовним задоволенням ковзає по скульптурному чоловічому тілу, наче у давньогрецького бога, мимохідь зачіпаючись за доріжку темного волосся яка манливо веде нижче поясу до чоловічої гідності що недбало прикриває ковдра. 

Ой леле.

Через тонку тканину ковдри проглядає чималий силует фалоса, що явно у стані готовності. 

Ох, аж в пал кидає. 

Ніколи за собою не помічала бажання розглядати чоловічі принади, та от зараз чомусь так і тягне відсмикнути край ковдри та глянути. Нервово облизнувши губи повільно тягнуся рукою до манливого місця, та коли вже майже досягаю своєї мети, чоловік несподівано прокидається. І остаточно бентежить мене своїм відношенням. Ніби те що ми із ним провели ніч, це в порядку речей. Ніби так і повинно було статися. 

Те, що я з Тимофієм кохалася, я остаточно переконуюсь у душі. Та замість приємного посмаку від проведеної ночі із чоловіком який подобається, чомусь відчуваю шалений сором, бо це відбулося на п’яну голову і я майже нічого не пам'ятаю. Тому єдиним правильним рішенням для мене є, це втекти звідси і якнайшвидше. Що я негайно і зробила, як тільки вийшла із душу та знайшла залишену мені футболку.

В одній чоловічій футболці на голе тіло, та із сумочкою у руках сідаю в таксі, яке на моє щастя одразу ж ловлю біля будинку Тимофія. 

Коли нарешті приїжджаю до гуртожитку то чомусь не можу потрапити до своєї кімнати, бо вона виявляється зачиненою зсередини.

– Наталка, ти вдома? - роблю відчайдушні спроби достукатися до сусідки. Бо народ вже починає просинатися і їм звісно дуже цікаво чому я тут стирчу, та ще в такому вигляді. Та подруга і не думала відчиняти. Мабуть, і досі спить наче вбита після вчорашнього. 

Роздратовано вдаривши пару разів шпилькою об двері опираюся об них спиною в надії що рано чи пізно мене все ж-таки впустять всередину.

Не знаю скільки б я ще тут простирчала, та на горизонті з’являється мій сусід Артем. Якій за цей час, що я живу у гуртожитку вже встиг порядком мені набриднути своїми залицяннями.

– О Дарино, дівчинко моя, що ти тут робиш? Та ще й у такому звабливому вигляді, — жадібні очі ласо ковзають по моїм оголеним ногам.

– Та ось намагаюся марно потрапити до кімнати, бо Наталка зачинилася з середини, — натягуючи на коліна стрейчеву тканину, ніяково відповідаю. 

– М-м, — задумливо тягне. – Так вона після таких пиятик може і до вечора проспати, — радісно повідомляє хлопець. 

– Дуже сподіваюся що цього не станеться, — бентежно переступаю з ноги на ногу. І який біс мене учора смикнув ще й ці підбори взути, ніг вже майже не відчуваю. 

– То чого будеш стирчати у коридорі на радість хлопцям, краще заходь до мене в гості. У мене перечекаєш доки Наталка прийде до тями, — невимушено кидає хлопець. – А то бачу вже втомилася стояти під дверима. 

Хоч мені й не хотілося йти до Артема в кімнату, та ще й у такому вигляді. Але він правий, невідомо ще скільки Наталка буде у відключці, а я дійсно хочу хоча б сісти. Та і не стирчати ж мені під дверима весь день. 

– Проходь моя люба, сідай будь, як вдома, — масляно кидає хлопець, та жестом вказує на своє ліжко. – Чаю, кави? 

– Чаю, будь ласка, — тихо відповідаю, сідаючи на край ліжка, бо це було єдине місце куди можна було присісти. І я дійсно неабияк хотіла пити. Бо коли прокинулася у Тимофія від збентеження зовсім про це забула.

У кімнаті Артема було не дуже охайно. Крізь хаотично розкидані  купи якогось заліза та проводів, неакуратно складена одежа, та брудний посуд. 

– Тобі скільки ложок цукру? - не обертаючись до мене питає хлопець чаклуючи над заварником. 

– Напевно не скільки, — хрипко відповідаю нервово соваючись на ліжку. Якось мені було не затишно у цьому місці, і чим більше я знаходилася наодинці з Артемом, тим більше мене дошкуляло неприємне передчуття. 

– Ось тримай, — із кривою посмішкою проговорює хлопець, даючи мені філіжанку наповнену якоюсь жижею. Та сідає майже впритул до мене. 

– Що це? - підозріло перепитую.

– Чай, — ще ширше всміхається. – Якщо не подобається, можу запропонувати щось міцніше. 

– Ні дякую, — стискаючи філіжанку, роблю спробу відсунутися від Артема якомога далі.

– Чого не п'єш, не подобається чи що? - якось уїдливо питає.

– Ні, — злякано хитаю головою. – Просто якось пити перехотілося.

– Ну раз не хочеш, то давай сюди, — гримає, та ніби необережно, явно навмисно зачіпає філіжанку і чай розливається мені на груди.