Зловісно тихе життя - Луїза Пенні

Він показав за край платформи, намагаючись надати своєму голосу незворушності. Білі вогники танцювали перед його очима. То була знайома прелюдія до запаморочення. Він змусив себе подивитися за край. Що швидше це закінчиться, то краще.

— По що?

Клара втупилася в ліс за тим місцем, де було вбито Джейн. Ґамаш відчував, що починає дратуватися. Звісно, вона все бачила. Чи то була галюцинація? Сонце відкидало довгі тіні й дивне світло, яке раптом затрималося на узліссі, і тоді вона побачила.

— Прохід через ліс, он там. Ви про нього?

— Це оленяча стежка, — сказав Ґамаш, потихеньку відповзаючи від краю і тягнучись назад до стовбура дерева. — Їх торують олені рік за роком. Вони як потяги у Швейцарії. Дуже передбачувані. Завжди користуються тим самим шляхом, з покоління в покоління. Ось чому тут був побудований скрадок. — Він майже забув про паніку. — Щоб сховавшись на відстані вистрілу, вичікувати на оленів, які ходять стежкою. Але стежка ця майже невидима. У нас досвідчені слідчі, вони обшукували вчора всю територію, і жоден з них її не помітив. Ніхто не зрозумів, що є вузенька стежка через ліс. І я теж. Ви б мали знати про неї.

— Я знала, що вона є, але геть забула, — сказала Клара. Пітер приводив мене сюди дуже давно. Аж до цієї засідки. Але ви маєте рацію. Тільки місцеві знають, що саме тут можна знайти оленів. Убивця Джейн застрелив її звідси?

— Ні, скрадком не користуються вже багато років. Я приведу сюди Бовуара, хай перевірить, але я впевнений. Убивця застрелив її з лісу. Він був там або тому, що чекав оленя…

— Або він був там і чекав на Джейн. Звідси неймовірний краєвид. — Клара повернулася спиною до оленячої стежки й подивилася в протилежному напрямку. — Звідси видно дім Тіммер.

Ґамаш, здивований зміною теми, теж повернувся, повільно й обережно. Звісно, там був шиферний дах старого вікторіанського будинку. Міцний і по-своєму гарний, з червоними кам’яними стінами й величезними вікнами.

— Жах. — Клара здригнулася і попрямувала до сходів. — Жахливе місце. І якщо вам цікаво, — вона повернулася, щоб спуститися вниз, і подивилася на Ґамаша, її обличчя тепер сховалося в темряві, — я зрозуміла, про що ви говорили. Хто б не вбив Джейн, він був місцевим. Але це ще не все.

— «Якщо зробив це — не зробив, Бо більший маю»[70], — процитував Ґамаш. — Джон Донн[71], — пояснив він, відчуваючи легке запаморочення від думки, що нарешті в безпеці.

Клара вже по пояс просунулася вниз через діру в підлозі.

— Я пам’ятаю, ще зі школи. Чесно кажучи, поезія Рут Зардо швидше спадає на думку:

Я триматиму все в собі;все гниле і зіпсоване; втім, насправді я добра людина, ніжна і віддана. «Геть з дороги, ти сучий сину!» Ой-ой, вибачте…

— Рут Зардо, ви сказали? — перепитав приголомшений Ґамаш.

Клара щойно процитувала один із його улюблених віршів. Тепер він опустився на коліна і продовжив його:

Це просто скочило з язика, вирвалося, ястаратимуся, побачите, я старатимуся. Ви не змуситемене нічого казати. Я просто піду якнайдалі, де ваммене ніколи не віднайти, не скривдити і не змуситиговорити.

— Хочете сказати, що це написала Рут Зардо? Зачекайте хвилинку…

Він згадав нотаріальну контору вранці і свій дискомфорт, коли почув імена виконавців заповіту Джейн. Рут Зардо, уроджена Кемп. Рут Зардо, лауреат премії генерал-губернатора, поетеса Рут Кемп? Обдарована письменниця, яка визначила велику канадську двозначність доброти і гніву? Яка озвучила невимовне? Рут Зардо.

— Чому саме цей вірш Зардо нагадує вам про те, що ми бачимо?

— Тому що, наскільки я знаю, у Трьох Соснах мешкають добрі люди. Але ця оленяча стежка наводить на думку, що один із нас гнилий. Той, хто стріляв у Джейн, знав, що цілився в людину, і хотів, щоб це сприймали як нещасний випадок на полюванні, ніби хтось чекав на оленя, який спуститься стежкою, і випадково застрелив Джейн. Але проблема в тому, що з луком і стрілами треба бути дуже близько. Досить близько, щоб бачити, у що цілишся.

Ґамаш кивнув. Він зрештою зрозумів. Іронія долі була в тому, що така чітка картина раптом відкрилася зі скрадка.

Повернувшись до бістро, Ґамаш замовив гарячого сидру й пішов мити руки. Підставив замерзлі руки під теплу воду й повибирав шматочки кори з подряпин. А потім приєднався до Клари, сівши поряд у крісло біля каміна. Вона потягувала пиво й гортала «Мисливську енциклопедію для хлопчиків». Клара поклала книгу назад на стіл і підсунулася до Ґамаша.

— Дуже розумно з вашого боку. Я зовсім забула про засідки, стежки і таке інше.

Ґамаш обхопив руками кухоль з гарячим ароматним сидром і чекав. Він відчував, що їй потрібно поговорити. Після невимушеної хвилини мовчання вона кивнула в бік зали бістро.

— Пітер там із Беном. Я не впевнена, що він навіть знає, що я не вдома.

Ґамаш озирнувся. Пітер розмовляв з офіціанткою, а Бен дивився в їхній бік. Але не на них. Він дивився на Клару. Зустрівшись очима з Ґамашем, він швидко перевів погляд на Пітера.

— Мені треба вам дещо сказати, — мовила Клара.

— Сподіваюся, це не прогноз погоди, — усміхнувся Ґамаш.

Клара мала збентежений вигляд.

— Продовжуйте, — заохотив він. — Щось пов’язане зі скрадком чи оленячою стежкою?

— Ні, це мені треба ще трохи обміркувати. Там було досить тривожно, а в мене зазвичай навіть голова не паморочиться.

Вона тепло йому всміхнулася, і він сподівався, що не почервонів. А Ґамаш справді думав, що все вже минуло. Що ж, осіб, які вважали його досконалим, на одну поменшало.

— То що ви хотіли розповісти?

— Це стосується Андре Маленфана. Ну, знаєте, чоловіка Йоланди. Під час ланчу я підійшла поговорити з Йоландою і почула, як він сміється наді мною. Це був незвичайний звук. Якийсь порожній і пронизливий. Їдкий. Джейн описувала подібний сміх одного з хлопців, які кидали гній.

Ґамаш усотував інформацію, дивився на вогонь і потягував сидр, відчуваючи, як тепла солодка рідина проходить через груди й розтікається по шлунку.

— Ви вважаєте, що його син Бернар був одним із тих хлопчиків?

— Саме так. Одного з тієї трійці там не було. Але Бернар був.

— Ми допитали Ґаса і Клода. Обидва заперечують, що були там, і це не дивно.

— Філіпп вибачився за те, що кинув гній, але це може нічого не означати. Усі діти бояться Берні. Думаю, Філіпп зізнався б навіть у вбивстві, аби той хлопець не побив його. Він їх усіх залякав.

— Чи можливо, що Філіппа там навіть не було?

— Можливо, але не вірогідно. Проте я точно знаю, що Бернар Маленфан кидав послід у Олів’є і Ґабрі й насолоджувався тим.

— Бернар Маленфан був троюрідним небожем Джейн Ніл, — повільно промовив Ґамаш, перебираючи в пам’яті родинні зв’язки.

— Так, — погодилася Клара, беручи