Зловісно тихе життя - Луїза Пенні

Клара пішла за нею, вдячна, що опинилася подалі від красномовної спини Пітера.

— Детективи. Я хочу купити ще кілька, та спершу треба позбутися старих.

Дві жінки неквапливо пройшлися вздовж книжкових шаф, що займали стіну навпроти каміна від підлоги до стелі. Мирна час від часу вибирала якусь книжку. У Клари були дуже специфічні смаки. Книжки були переважно англійськими й розповідали про сільський затишок у різних його проявах. Мирна могла годинами з насолодою переглядати книжкові шафи. Їй здавалося, що завдяки можливості роздивитися книжкову шафу людини та її візок із продуктами можна було багато чого дізнатися.

Мирна не вперше стояла перед цими книжками. Що кілька місяців ощадлива пара продавала деякі з них і замінювала іншими, також уживаними і також із крамниці Мирни. Назви пропливали повз. Шпигунські романи, книжки із садівництва, біографії, художня література, але здебільшого детективи. Книжки були вперемішку. На якомусь етапі була спроба навести певний порядок — книжки з реставрації творів мистецтва розставили за алфавітом, хоча одну з них повернули не туди. Недовго думаючи, Мирна поставила її на своє місце. Мирна здогадувалася, хто порушив порядок, але інші книжки стали жертвами щоденних літературних утіх.

— Ось, — Мирна поглянула на свій стос, коли вони дійшли до кінця книжкової шафи. З кухні долинув манкий аромат улюбленої їжі. Думки Клари полинули за її носом, і вона знову побачила Пітера, застиглого в гніві. Чому вона одразу не розповіла йому про скрадок і стежку?

— Я дам тобі за них по долару, — сказала Мирна.

— Як щодо того, щоб обміняти їх на інші?

Це був знайомий і відпрацьований танок. Дві жінки закружляли одна одну й вийшли, обидві задоволені. До них приєдналася Рут і стала читати відгуки на задній обкладинці книжки Майкла Іннеса[79].

— З мене вийшов би добрий детектив.

У приголомшеній тиші Рут пояснила:

— На відміну від тебе, Кларо, я бачу людей такими, якими вони є насправді. Я бачу темряву, злість, дріб’язковість.

— Ти створюєш їх, Рут, — уточнила Клара.

— Це правда, — зареготала Рут і несподівано стиснула Клару в напрочуд сильних обіймах. — Я нестерпна, і мене не люблять…

— Я нічого не чула, — сказала Мирна.

— Цього не можна заперечувати. Це мої найкращі якості. Решта — то вітрина. Узагалі, справжня загадка в тому, чому більшість людей не стає вбивцями. Напевне, жахливо бути людяним. Я чула в алкогольній крамниці, що той великий бовдур Ґамаш обшукував будинок Крофта. Смішно.

Вони повернулися на кухню, де на столі в паруючих горщиках стояв обід. Усе було готове — тільки накладай собі в тарілку. Бен налив Кларі келих червоного вина й сів поруч.

— Про що ви говорили?

— Я сама не знаю. — Клара всміхнулася в добре обличчя Бена. — Рут сказала, що Ґамаш обшукував будинок Крофта. Це правда?

— Він хіба не розповідав тобі сьогодні?

Пітер, який сидів далі за столом, зневажливо пирхнув.

— О, там був справжній рейвах, — промовив Олів’є, намагаючись не звертати уваги на Пітера, який шпурляв їжу на свою тарілку. — Перевернули все догори дном і явно щось знайшли.

— Але ж вони не заарештують Метью, правда? — спитала Клара, не донісши виделку до рота.

— Невже Метью міг убити Джейн? — запитав Бен, пропонуючи ще чилі кон карне. Він звертався до всіх присутніх, але природно й інстинктивно повернувся до Пітера.

— Я не можу в це повірити, — сказав Олів’є, не дочекавшись відповіді Пітера.

— Чому? — Бен знову звернувся до Пітера. — Нещасні випадки трапляються.

— Це правда, — визнав Пітер. — Хоча я думаю, що він зізнався б.

— Але то була не звичайна помилка. Думаю, було б цілком природно втекти.

— Ти так вважаєш? — запитала Мирна.

— Гадаю, що так, — відповів Бен. — Я маю на увазі, що я не впевнений у своїй реакції, якби, скажімо, я кинув камінь, він би влучив людині в голову й убив її, а ніхто цього не бачив би. Я не можу стверджувати, що я зізнався б. Не зрозумійте мене неправильно: я дійсно сподіваюся, що покликав би на допомогу і прийняв би те, що заслужив. Але чи можу я стояти тут сьогодні й казати напевно? Ні. Доки це не станеться.

— Я думаю, ти зізнався б, — тихо сказав Пітер.

Бен відчув, як стиснулося його горло. Компліменти завжди змушували його плакати й викликали глибоке збентеження.

— Це повертає нас до того, про що ми говорили п’ятничного вечора. Та твоя цитата, Кларо, — сказала Мирна. — Совість і боягузтво — це одне й те саме.

— То слова Оскара Вайлда, взагалі-то. Він був цинічнішим за мене. Гадаю, щодо деяких людей це справедливо, але, на щастя, не для більшості. Я думаю, що більшість має цілком правильні моральні орієнтири. Ліворуч від себе вона почула пирхання Рут. — Іноді потрібен час, щоб зібратися, особливо після потрясіння. Коли я намагаюся поглянути на це з боку Ґамаша, це має сенс. Метью — вправний мисливець із лука. Він знав, що в цій місцині водяться олені. Він мав навички та знання.

— Але чому він не зізнався? — запитала Мирна. — Звісно, я цілком із тобою згодна, Бене. Якби Метью спочатку втік, це було б зрозуміло, але хіба через деякий час він не зізнався б у скоєному? Я не змогла б жити з такою таємницею.

— Треба просто навчитися краще зберігати секрети, — зауважив Ґабрі.

— Гадаю, це був чужинець, — сказав Бен. — Бог свідок, у лісі їх зараз повно. Усі ці мисливці з Торонто, Бостона й Монреаля, які шмалять наче оглашенні.

— Але, — звернулася до нього Клара, — звідки мисливець із Торонто знає, де стояти?

— Що ти маєш на увазі? Вони заходять до лісу і стають. Тут нічого складного, тому так багато ідіотів і полюють.

— Але цього разу мисливець точно знав, де стати. Сьогодні вдень я була біля скрадка на оленячій стежці, знаєте, за школою, якраз біля того місця, де вбили Джейн. Я піднялася й подивилася. Звісно ж, там була оленяча стежка. Ось чому скрадок побудували прямо там.

— Так, батько Метью Крофта, — сказав Бен.

— Справді? — Клара на мить утратила рівновагу. Я цього не знала. А ви? — Вона звернулася до решти за столом.

— Яке було запитання? Я не слухала, — зізналася Рут.

— Такий собі детектив, — зауважила Мирна.

«Батько Метью зробив скрадок», — промовила Клара сама до себе.

— У всякому разі, Ґамаш упевнений, що ним не користувалися деякий час.

— Мисливці з лука зазвичай не користуються скрадком, — сказав Пітер рівним голосом. — Тільки ті, хто полює з рушницею.

— То до чого ти ведеш? — Рут починала нудьгувати.

— Чужак, мисливець, який приїхав здалеку, не знав би, що треба йти саме туди, — пояснила Клара, доводячи до кожного