Зловісно тихе життя - Луїза Пенні
— Прибирати підвал — один із обов’язків Філіппа. Ми робили це разом кілька років, але на його чотирнадцятий день народження я сказав, що тепер це все на ньому.
Потім Крофт додав, можливо, усвідомлюючи, як це прозвучало:
— Це був не єдиний його подарунок на день народження.
Протягом двадцяти хвилин двоє чоловіків методично обшукували приміщення. Потім, серед лиж, тенісних ракеток і хокейних ключок на стіні, наполовину прихований воротарськими щитками, вони знайшли сагайдак. Обережно знявши його з гачка за допомогою однієї з тенісних ракеток, Бовуар зазирнув усередину. П’ять старих дерев’яних мисливських стріл. Чого не було в сумці, так це жодної павутинки. Цей сагайдак нещодавно звідси виносили.
— Чий він, пане Крофт?
— Він належав моєму батькові.
— Тут лише п’ять стріл. Так і має бути?
— Таким він потрапив до мене. Батько, напевне, загубив одну.
— Але ж ви казали, що це рідко трапляється. Здається, ви казали, що мисливці майже ніколи не гублять стріл.
— Це правда, але «майже ніколи» і «ніколи» — дві різні речі.
— Дозвольте?
Бовуар передав йому тенісну ракетку з підвішеною до неї сумкою зі стрілами. Ґамаш підняв ракетку якомога вище і примружив очі, щоб роздивитися кругле шкіряне дно старого сагайдака.
— Маєте ліхтарик?
Метью зняв з гачка яскраво-жовтий ліхтарик «Eveready»[64] і простягнув його Ґамашеві. Ґамаш увімкнув ліхтарик і побачив шість невиразних точок на дні сагайдака. Він показав їх Бовуару.
— Донедавна тут було шість стріл, — сказав Бовуар.
— Донедавна? Звідки ви знаєте, інспекторе?
Слухаючи, як Метью Крофт намагався залишитися незворушним, Ґамаш співчував чоловікові. Щоб контролювати себе, той усе сильніше й сильніше стискав кулаки. Стискав так міцно, що його руки вже злегка тремтіли, а голос підвищувався.
— Я знаюся на шкірі, містере Крофт, — збрехав Бовуар. — Це тонка теляча шкіра, яку використовують, бо вона еластична й водночас міцна. Ці стріли, як я припускаю, є мисливськими, — Крофт знизав плечима. — Такі стріли можна зберігати в цьому сагайдаку зі шкіряним дном вістрям донизу: вони і не затупляться, і не проб’ють дно. Ба більше, — і в нашому випадку це дуже важливо, пане Крофт, — на шкірі не залишиться жодних ознак вмісту. Вона настільки еластична, що повільно повернеться до своєї початкової форми. Ці шість цяток — сліди від шістьох наконечників стріл. Але стріл лише п’ять. Як це можливо?
Тепер Крофт мовчав, міцно стиснувши щелепи.
Бовуар передав тенісну ракетку й сагайдак Ніколь, звелівши тримати їх, поки він і Ґамаш продовжують пошуки. Тепер Крофт приєднався до своєї дружини, і пліч-о-пліч вони чекали, готові до будь-якого розвитку подій. Наступні пів години двоє чоловіків провели вдвох, обшукуючи підвал дюйм за дюймом. Вони вже майже здалися, коли Бовуар підійшов до печі. Опинившись там, він фактично наступив на нього. Лук лежав практично на видноті, а поруч — сокира.
Було отримано ордер на обшук, і ферму Крофта обшукали від горища і сараю до курника. Філіппа знайшли в його спальні; він сидів у навушниках, підключених до портативного CD-плеєра фірми Sony. Бовуар перевірив зольник під дров’яною піччю і знайшов металевий наконечник стріли, обвуглений, але все ще цілий. Від цього відкриття ноги Метью Крофта підкосилися, і він опустився на холодну бетонну підлогу, туди, де не існувало жодних віршів. Нарешті йому було завдано удару, якому поезія зарадити не могла.
Бовуар домовився, щоб усі речі, які вони зібрали, доправили до лабораторії в поліції Монреаля. Тепер команда знову сиділа в камінній залі.
— Що нам робити з Крофтами? — запитала Лакост, потягуючи почетверену каву з Тім Гортонз.
— Наразі нічого, — відповів Ґамаш, кусаючи шоколадний пончик. — Чекаємо на звіт із лабораторії.
— Завтра вони матимуть результати, — сказав Бовуар.
— Щодо Метью Крофта. Чи не варто нам узяти його під варту? — промовила Лакост, пригладжуючи назад своє блискуче каштанове волосся зап’ястям, аби не замастити його шоколадною глазур’ю.
— Інспекторе Бовуар, що ви думаєте?
— Ви ж мене знаєте, я завжди прагну перестрахуватися.
Ґамашу пригадалася карикатура, яку він вирізав із «Монреаль Газетт» багато років тому. На ній були зображені суддя та обвинувачений. Заголовок карикатури звучав так: «Присяжні визнали вас невинним, але про всяк випадок я даю вам п’ять років». Щодня він дивився на нього, усміхався, і в глибині душі знав, що це правда. Частина його прагнула діяти «про всяк випадок», навіть ціною свободи інших людей.
— Чим ми ризикуємо, залишаючи Метью Крофта на волі? — Ґамаш обвів поглядом стіл.
— Ну, — наважилася припустити Лакост, — у тому будинку може бути більше доказів, які до завтра він може знищити.
— Так, але хіба місіс Крофт не змогла б знищити їх так само легко? Адже саме вона кинула стрілу в піч і збиралася розрубати лук. Вона в цьому зізналася. Насправді, якщо є хтось, кому ми маємо висунути обвинувачення, то це вона. За знищення доказів. Я поясню вам свою думку.
Він узяв паперову серветку й витер руки, потім, нахилившись уперед, поклав лікті на стіл. Усі інші, крім Ніколь, зробили так само, надаючи зібранню таємничості.
— Припустімо, лук і наконечник стріли — саме ті, якими вбили Джейн Ніл. Так?
Усі кивнули. Що стосувалося їх, вони могли видихнути з полегшенням.
— Але котрий із них це зробив? Метью Крофт? Інспекторе Бовуар, що ви думаєте?
Бовуар усіма силами хотів, щоб винним був Метью Крофт. Але не сходилося, чорт забирай!
— Ні. Він був надто розслаблений на зборах громади. Він запанікував пізніше. Ні. Якби то був він, він почав би викручуватися раніше. Він не вміє приховувати свої почуття.
Ґамаш погодився:
— Викреслюємо містера Крофта. Як щодо Сюзанни Крофт?
— А от вона могла це зробити. Вона явно знала про лук і стрілу під час громадських зборів, вона ж знищила стрілу і, якби мала час, кинула б лук у піч. Але знову ж таки не сходиться.
— Якби вона вбила Джейн Ніл, вона б знищила стрілу й лук задовго до цього, — сказала Ніколь, нахилившись до групи. — Вона б одразу пішла додому й усе це спалила. Навіщо чекати, поки буде відомо, що ось-ось приїде поліція?
— Ти маєш рацію, — сказав Ґамаш, здивований і задоволений. — Продовжуй.
— Гаразд. Припустімо, це Філіпп. Йому чотирнадцять, так? Це старий лук, не такий потужний, як новіші. Не потребує стільки сили. Тож він бере старий дерев’яний лук і старі дерев’яні стріли й вирушає на полювання. Але помилково влучає в міс Ніл. Він підбирає стрілу й біжить додому. Але матуся дізнається про це…
— Як? — запитав Ґамаш.
— Як? — це зупинило
