Зловісно тихе життя - Луїза Пенні

— Пане Крофт, чи можемо ми зараз побачити луки і стріли? — запитав Бовуар.

— Як ви смієте… — Крофт тремтів від люті.

— «Смію», «не смію» тут ні до чого. — Бовуар пильно подивився йому в обличчя. — На сьогоднішній ранковій зустрічі старший інспектор Ґамаш чітко дав зрозуміти, що абсолютно всім доведеться відповідати на неприємні запитання. Це ціна, яку ви заплатите, щоб з’ясувати, хто вбив міс Ніл. Я розумію ваш гнів. Ви не хочете, щоб усе це травмувало ваших дітей. Але, чесно кажучи, я думаю, вони вже травмовані. Я даю вам вибір. Ми можемо поговорити з вашим сином тут, а можемо поговорити з ним у відділку в Сен-Ремі.

Бовуар зробив паузу. І витримував її. А подумки підбивав Ніколь запропонувати печиво. Нарешті він продовжив.

— Коли трапляється насильницька смерть, правила нормального життя не діють. Ви двоє і ваша родина — одні з перших постраждалих. Я чудово усвідомлюю, що ми робимо, і ми намагаємося робити це якомога безболісніше. — Метью Крофт обурено сплюнув. — Саме тому я запропонував вам вибір. А тепер покажіть нам луки і стріли, будь ласка.

Метью Крофт глибоко вдихнув:

— Сюди.

— Він вивів їх із кухні на захищену москітною сіткою веранду.

— Місіс Крофт, — покликав Ґамаш і просунув голову назад на кухню саме тоді, коли Сюзанна Крофт крокувала до дверей підвалу, — чи не могли б ви приєднатися до нас, будь ласка?

Плечі Сюзанни Крофт поникли.

— Он там, — це була вся поштивість, на яку спромігся Метью Крофт.

— То рекурсивний, то блоковий, а то стріли.

— Це єдині ваші луки? — запитав Бовуар, узявши в руки стріли й відзначивши, що вони були для спортивної стрільби.

— Так, — відповів Крофт без вагань.

Вони були саме такими, як їх описували, тільки трохи більшими. Бовуар і Ґамаш підняли кожен лук по черзі. Луки були важкі, навіть простий рекурсивний.

— Чи не могли б ви натягнути тятиву на рекурсивний лук? — попросив Бовуар.

Метью взяв рекурсивний лук, узяв довгу тятиву з петлями на обох кінцях, поставив «палицю» між ноги й став згинати лук донизу, поки тятива не дістала маленького жолобка на верхньому розі лука. Ґамаш бачив, що це потребувало неабиякої сили. І ось перед ними вже був лук Робін Гуда.

— Дозвольте?

Крофт простягнув Ґамашу лук. Узявши лук у руки, Ґамаш помітив на ньому пил. Але не бруд. Тоді Ґамаш звернув свою увагу на блоковий лук. Той був більше схоже на традиційний лук, ніж він думав. Він підняв його. Між тятивами виднілися клапті павутиння. Цим луком теж давно не користувалися. І він був набагато важчим, ніж очікував Ґамаш. Він повернувся до місіс Крофт.

— Ви полюєте з лука чи стріляєте по мішенях?

— Іноді стріляю по мішенях.

— Яким луком ви користуєтеся?

Після незначного вагання Сюзанна Крофт указала на рекурсивний лук.

— Чи не могли б ви зняти тятиву?

— Навіщо? — Метью Крофт ступив крок уперед.

— Я хотів би побачити, як це зробить ваша дружина.

Ґамаш звернувся до Сюзанни:

— Будь ласка.

Сюзанна Крофт узяла рекурсивний лук, швидко обігнула його навколо ноги, сперлася на нього й скинула тятиву. Очевидно, вона вже робила це багато разів. Тоді в Ґамаша з’явилася ідея.

— Чи не могли б ви знову натягнути тятиву?

Сюзанна знизала плечима, обігнула тепер уже прямий лук навколо ноги й знову сперлася на його верхню частину. Нічого не вийшло. Тоді вона з усієї силою налягла на лук і накинула тятиву на ріг, відтворюючи вигин. Вона мовчки передала лук Ґамашу.

— Дякую, — сказав він, спантеличений. У нього була здогадка, та, здавалося, він помилився.

— Ви не заперечуєте, якщо ми випустимо кілька стріл? — запитав Бовуар.

— Зовсім ні.

Знову одягнувши куртки, аби не промокнути під дощем, усі п’ятеро вийшли з будинку. На щастя, сильний дощ припинився, сіялася легка мжичка. Метью поставив круглу мішень із сіна, обтягнутого брезентом, з кільцями, пофарбованими в червоний колір. Він узяв рекурсивний лук, наклав нову дерев’яну стрілу для спортивної стрільби й відтягнув тятиву назад. На прицілювання Крофту знадобилася мить, а потім він відпустив стрілу. Вона влучила в друге кільце. Потім Крофт передав лук Ґамашу, а той з легкою усмішкою протягнув його Бовуару. Бовуар прийняв лук із насолодою. Йому не терпілося випробувати його, він навіть зухвало малював у своїй уяві картини, як влучає в яблучко раз за разом, доки збірна Канади зі стрільби з лука не запрошує його взяти участь в Олімпійських іграх. Цей так званий вид спорту здавався Бовуару безпроблемним, особливо з огляду на те, що з пістолета він стріляв влучно.

Перші ознаки неприємностей з’явилися майже одразу. Він ледве натягнув тятиву. Це виявилося набагато важче, ніж він собі уявляв. Потім стріла, невпевнено затиснута між двома пальцями, почала стрибати по всьому луку, відмовляючись залишатися на маленькій виїмці спереду. Нарешті він був готовий стріляти. Він відпустив тятиву. Стріла вилетіла з лука й полетіла ледве не на милю вбік від мішені. А от сама тятива не промахнулася. За частку секунди, послаблена, вона вдарила Бовуара в лікоть з такою силою, що йому здалося, що він залишиться без руки. Він зойкнув і впустив лук, ледве наважуючись поглянути на руку, яку пекло пеком.

— Що сталося, містере Крофт? — різко кинув Ґамаш, прямуючи до Бовуара.

Крофт наче й не сміявся, але Ґамаш бачив, що він потішається.

— Не турбуйтеся, старший інспекторе. Він відбудеться синцем. Трапляється з усіма аматорами. Тятива зачепила його за лікоть. Як ви сказали, ми всі повинні бути готові до неприємностей.

Крофт пильно подивився на нього, і Ґамаш згадав, кому першому Крофт запропонував лук. Синець призначався йому.

— З тобою все гаразд?

Бовуар стискав свою руку й напружено шукав очима стрілу. Якщо він не розщепив стрілу Крофта, тоді його власна не влучила в ціль. Це завдавало майже такого самого болю, як і удар.

— Я в порядку, сер. То було більше від несподіванки, ніж від болю.

— Точно?

— Так.

Ґамаш повернувся до Крофта.

— Можете показати мені, як випустити стрілу, не забивши руку?

— Мабуть. Готові ризикнути?

Ґамаш просто дивився на Крофта й чекав, відмовляючись грати у гру.

— Гаразд. Візьміть лук ось так. — Крофт став поруч Ґамаша й підвів його руку вгору, коли Ґамаш узяв лук. — Тепер поверніть лікоть так, щоб він був перпендикулярний до землі. Ось так, правильно, — сказав Крофт. — Тепер тятива пройде поряд із вашим ліктем, а не заб’є. Імовірність, що вона поцілить у руку, значно зменшиться. Мабуть.

Ґамаш усміхнувся. Якщо тятива вдарить, то вдарить. Принаймні, на відміну від Бовуара, він був готовий.

— Що ще я маю робити?

— Тепер правою рукою установіть стрілу так, щоб її вістря лягло на цю маленьку дерев’яну виїмку на