Випадковий свідок - Мерайя Д Рок

                В управлінні поліції Гранд-Форксу панувала мовчазна пригніченість. Ерін Фламмер любили і цінували не лише члени її команди, а й всі колеги, з якими Ерін пересікалася щодня. І новина про те, що вона ледь не втратила дитину, випадково опинившись на місці злочину, засмутила багатьох.

                Колін був на зв’язку з Віктором, чоловіком Ерін, що чергував в лікарні біля дружини. Цей милий, спокійний чоловік, був для Коліна більше, ніж другою половинкою його колеги. З Віктором вони здружилися через спільні інтереси, і частенько збиралися «чоловічою компанією», запрошуючи і Малкольма, і інших колег-детективів. Віктор вмів підтримувати, і це цінували.

                Тому Колін був засмучений тим, що лишив друга в лікарняних стінах. Але вони мали черговий труп, і мали працювати. Ерін не дарма викликала саме його на місце злочину, отже вони всі мусять постаратися, аби до того моменту, як стан Ерін і її дитини покращиться, вже могли порадувати її успішним розкриттям злочину.

                Малкольм поділяв прагнення Коліна чимшвидше розібратися з невідомим злочинцем. Він прибув в парк за півгодини після Сміта – Девілс-Крік був далекувато від міста, і хоч Малкольм мчав на максимальній швидкості, виставивши на дах авто портативну «блимавку», та коли він прибув на місце злочину, Колін вже відпускав екіпаж судмедекспертів на чолі із Деборою Тоннер.

                Ому лишалося тільки констатувати чудову роботу Коліна та особисто допитати свідків: жінку з собакою породи той-тер’єр, що знайшла труп, та двох працівників парку. Нічого особливого йому не повідомили, тому Малкольм записав їхні телефони, подякував за допомогу слідству та відпустив усіх.

                В управлінні вже кипіла робота. Атмосфера пригніченості вносила свої корективи, але кожен розумів: слід виконати все, що потрібно, аби знайти покидька, який вбив молоду жінку.

                Колін шукав ближні до місця злочину камери, аби знайти вбиту. На допомогу йому прийшло декілька вільних від своєї роботи співробітників поліції. Паралельно шукали інформацію про саму жертву, яка досі лишалася невідомою, адже документів при ній не було, як і гаманця, телефону чи прикрас.

                - Дайте мені хоч щось! – гаркнув Малкольм, відриваючись від комп’ютера, де саме вивчав знімки з місця злочину.

                - Імені поки немає! – бадьоро відповів один із добровільних помічників. – Але я саме заліз в базу патрульної поліції, сер, і запустив пошук по фото. Якщо вона мала посвідчення водія і хоча би один штраф... – швидко додав він, помітивши невдоволення в погляді Малкольма.

                - Ще якісь бази? – суворо запитав детектив.

                - Чекаємо аналіз ДНК, щоб запустити пошук в медичних базах, сер! – миттєво озвався інший помічник, стажер, якого Ерін рекомендувала на своє місце ще місяць тому. Малкольм згадав, що його звали Джим. – Я поки запустив пошук по вуличним камерам, є збіг. Вона виходила з бару на Відленд-Авеню опів на першу ночі. Рухалася в бік парку, сер.

                - Назва бару? – скинувся Малкольм. Сидіти в управлінні він не міг.

                - «Кривава Мері», сер. – Джим швидко щось відправив в друг. – Сер, секунду, я вам роздрукую її фото.

                Малкольм поглядув на стажера вже з цікавістю. Схоже, хлопець інтуїтивно здогадався, що детектив зараз запитає про фото жертви. Він озирнувся на Коліна, який говорив по телефону, і кивнув стажерові.

                - Давай збирайся, поїдеш зі мною. Коліне! – не звертаючи увагу на те, як засяяло обличчя Джима, гукнув він. – Ти за головного. Перевіримо зачіпку. І тримай руку на пульсі справи Аннет Мейнсфілд.

                - Саме телефоную. – прошепотів Колін. – Бос, тіла Біллі немає, пікап тягнуть до нас.

                - Займись ним. – кивнув Малкольм і звернувся до стажера. – Давай, Джиммі, погнали вже.

                Хлопець похапцем зіскочив зі стільця, на ходу збираючи речі і роздруковане фото. Малкольм повільно рушив до ліфта, з мимовільною посмішкою згадуючи, що колись і він був такий, як оцей стажер, якому дали шанс.

                ***

                Бар «Кривава Мері» відкривався для відвідувачів о четвертій, але вже о другі, коли Малкольм і Джим прибули за вказаною адресою, там були працівники.

                - Ми ще зачинені! – гаркнув з-за стійки кремезний бармен, ледве брязкнув дзвоник над дверима, коли Малкольм штовхнув двері в бар.

                - А я не випити зайшов. – озвався Малкольм, озираючи інтер’єр в пошуках можливих камер. – Детектив Джексон Малкольм. Ви вчора працювали, містере?

                - Так, я! – відразу збавив тон бармен, витер руки і простягнув правицю для привітання. – Біллі Браун, сер.

                - Забагато Біллі навколо. – механічно пробурмотів Малкольм, але на рукостискання відповів.

                - Перепрошую? – не зрозумів бармен Біллі.

                - То я про своє. Скажіть, ви бачили вчора тут цю дівчину? – детектив витягнув фото вбитої з парку і показав бармену.

                - Ох, сер, вона?..

                - Нажаль, так, містере Браун. Вчора вона була в цьому барі, вулична камера зафіксувала, як вона виходила звідси.

                - Можна? – Біллі Браун простягнув руку, аби взяти фото. – Так, вона… Дайте подумати? Одна «Маргарита» і дві «Криваві Мері», сигарети з ментолом і солоні фісташки. Я пам’ятаю всі замовлення. – пояснив він у відповідь на повний здивування погляд Малкольма. – Так, вона була тут. Прийшла о десятій приблизно, пішла після півночі. Сиділа сама, нудьгувала. Їй було дуже сумно, я знаю, про що кажу. Надивився на різних клієнтів.

                - У вас є камери? – запитав Малкольм.

                - Ні, сер, нажаль немає. Власник не хоче їх ставити, хоча ми з колегами просили не раз. В нас часто крадуть випивку з бару, нам би хотілося, аби було можна вирахувати злодюжку.