Випадковий свідок - Мерайя Д Рок
Вони вже минули громадські вбиральні, коли попереду пролунав переляканий чоловічий голос, який перекривало собаче гавкання:
- Боже, це що, труп?!
- Не чіпайте там нічого! – закричала Ерін, відчуваючи, як раптово потягло спину. – Не чіпайте, це місце злочину! Сер, скажіть, аби там нічого не чіпали! Ну, швидше! – вона навіть прикрикнула, аби робітник парку щодуху побіг туди, звідки кричали.
- Мем? – перепитав чоловік, перелякано споглядаючи її зблідле обличчя.
- Все гаразд, ідіть. Не дайте їм топтатися навколо тіла і чіпати його! Я викличу колег, і потихеньку піду туди ж. Та не збираюся я народжувати прямо тут і зараз! – зрозумівши причину занепокоєння на його обличчі, кволо посміхнулася Ерін. – Просто треба йти повільніше. Я і йтиму, якщо ви допоможете зберегти місце злочину недоторканим і затримаєте ту жінку, яка кричала.
Робітник похитав головою, але побіг туди, звідки кричали, на ходу набираючи, певно, свого колегу, який вже точно дістався місця. Ерін же набрала 911, аби повідомити диспетчера про злочин. Важко зітхнула, намагаючись зрозуміти, чи не варто викликати собі швидку, але напруга в спині вже відпустила, і вона повільно, прислуховуючись до свого тіла, пішла вперед.
Там дійсно був труп. Молодої привабливої брюнетки, років тридцяти чи й менше, тендітної і витонченої, ніби порцелянова статуетка. Вона лежала на землі, під старезною сосною, яких було немало в парку. Її волосся розсипалося по землі блискучим килимом, а очі дивилися в небо – спокійно і відсторонено. Красиве обличчя не було спотворене виразом передсмертного жаху, і Ерін зрозуміла, що свою смерть мертва красуня зустріла із вдячністю, зважаючи на те, скільки ударів ножем їй було завдано.
Ерін спинилася, важко дихаючи. Напруга в спині повернулася знову, привівши із собою задишку і пришвидшений пульс. Це було недобре. Ерін тремтячою рукою витягла мобільний і набрала Коліна.
- Сміт! – почувся в трубці сонний голос її колеги.
- Коліне, це Ерін. Я в Централпарку. З боку Вудленд- Авеню, буквально ярдів сто стежкою на скейт-парк. Тут труп.
- Ерін? – Колін вловив дивні нотки в її голосі, занепокоєно запитав. – Ти в порядку?
- Не дуже, Коліне. Щось не дуже. Це неважливо, я зараз викличу швидку. Коліне, я викликала поліцію, але ти мусиш приїхати негайно. В нас проблема.
- Ерін! Яка проблема, коли тобі недобре?! Негайно викликай швидку, я дзвоню Віктору…
- Збав оберти, ковбою! – перебила його Ерін, відчуваючи, як паморочиться в голові. – Жертва схожа на Аннет Менсфілд. Майже копія. Тому дзвони Малкольму і неси сюди свій зад!
- Боже… Тільки не це! – Колін помовчав мить, а потім рішуче промовив. – Я тебе почув. Все зробимо. Подбай про себе.
Ерін почула короткі гудки, і перевела погляд на того робітника, що йшов з нею, аж поки вона не відправила його вперед із завданням. Він спостерігав за нею, занепокоєно тупцюючи поруч, доки вона дзвонила Коліну.
- Мем, я все зробив..
- Добре. – Ерін було важко дихати, але вона мала намір закінчити тут все, аби Колін отримав чисте місце злочину. – Буде ще завдання. Зараз… Мені потрібен лікар…
- Мем, я викличу швидку!
- Добре, але послухайте мене. Дочекайтесь детектива Коліна Сміта. Це важливо…
Світло навколо неї почало гаснути, і Ерін з останніх сил повільно опустилася на землю, тремтячими руками намагаючись набрати номер чоловіка, доки робітник поряд поспіхом викликав швидку. Останнім, що вона почула, перш ніж втратити свідомість, був голос того самого робітника, якй витягнув телефон з її ослаблих пальців:
- Сер, мене звуть Кріс, я працюю в Центральному парку, вам подзвонила вагітна жінка, вона знепритомніла…
