Випадковий свідок - Мерайя Д Рок

                - Вашій подрузі нічого не буде, ми не внесемо це в протокол, так, Ерін? – посміхнувся кутиком вуст Малкольм. – Без цих подробиць можна обійтися?

                - Можна. – кивнула помічниця. – Тим більше, що через цю довідку ніхто не постраждав.

                - Чому Біллі почав стріляти в мого помічника? – запитав Малкольм. – Він був на службовій машині, але на ній ніде не написано, що то авто детектива…

                - Це я винна. – Сара схлипнула. – Я… Сказала, що то детектив. Я так зраділа, коли побачила машину! Думала, що Біллі спиниться, адже «Додж» прямо поперек з’їзду був. Біллі нікуди було діватися, і я це сказала. Кричала йому: «Ось і все, гальмуй, це детектив, він мене врятує». – вона на мить заплющила очі, ніби пригадуючи, як все було. – А він дістав з-під сидіння рушницю і вистрілив у вікно…

                - Ви вистрибнули з машини, Саро. – лагідно промовила Ерін. – Ви дуже смілива.

                - Я злякалася, що коли нас наздоженуть, то будуть стріляти. – Сара заридала вголос. – Краще би я лишилася в пікапі… Може, він би не злетів у воду…

                Ерін виразно поглянула в очі Малкольму, усім своїм виглядом вимагаючи припинити допит. Детектив і сам не хотів більше мучити цю згорьовану жінку питаннями, тому тихо піднявся з-за столу і вийшов із кабінету. Не кажучи ні слова, він жестом відправив до Ерін і Сари психолога. Це була ідея Ерін – кризовий психолог, аби допомогти Сарі оговтатися після розмови з детективом.

                Малкольму не вистачатиме її передбачливості, коли вона відправиться у декретну відпустку…

                ***

                Колін Сміт чекав, доки Малкольм закінчить розмову із Сарою, з нетерпінням поглядаючи на годинник. Він злився на себе, адже підвів свого боса, злився на Джо Монінга, який відмовився покидати берег Девілс-Лейк, доки з дна не піднімуть тіло його брата. Зліився на Сару, яка вистрибнула з авто і спинила погоню. Але найбільше він злився на Біллі-молодшого, який так невчасно злетів з котушок і направив авто на пірс, замість того, аби звернути вбік.

                Коли Малкольм вийшов з кабінету, Колін стрімко підійшов до нього, не знаючи, з чого почати розмову. Але бос випередив його.

                - Ти молодець, Коліне! – вагомо промовив він, жестом запрошуючи його відійти подалі від кабінету переговорів. – Ти молодець, я тобою пишаюся.

                - Я облажався. – почав було Сміт, та Малкольм обірвав його, рішуче піднявши долоню вгору. – Гаразд, не облажався, а не зміг наздогнати підозрюваного. Він звернув на грунт, і я просто ввідстав…

                - Пікап таки краще на бездоріжжі. – погодився Малкольм. – Але ти гнав за ним, і не впустив з виду.

                - Пару разів упускав, коли він між акаціями гнав. – зітхнув Колін. – Я не бачив, як він злетів в воду… Тільки зад кузова… Джо бачив, але він був один… Ніяк перевірити його слова.

                - Що казав Джо? – Малкольм спинився біля вікна, роздивляючись вулицю, де вже засвітилися ліхтарі.

                - Казав, що стояв собі на березі, коли почув ревіння мотору, озирнувся і побачив, що на нього мчить пікап. Якимось дивом відстрибнув убік, і пікап на повній швидкості злетів спочатку на пірс, а потім – мов з трампліна у воду. Нічого не знає, нічого не розуміє, хоче бути на березі, коли дістануть тіло брата…

                - В нас на нього нічого немає, щоб притягнути його у відділок. – м’яко зауважив Малкольм. – Він вільний у своїх діях.

                - Я знаю! – сердито буркнув Колін. – але мене бісить уся ця ситуація! Він був в моїх руках!

                - А ти був у нього на прицілі. – гмикнув Малкольм. – Добре. Що є – те є. Треба повідомити Монінгу старшому, що сталося. Він має право знати. А ми маємо право нарешті його допитати.

                - Я думаю, слід сказати і Клейтону. – Ерін тихо підійшла з-за спини Коліна, торкнулася його ліктя. – Врешті, він теж причетний…

                - Вже завтра. – Малкольм помітив, що з ліфту вийшов Віктор, чоловік Ерін. – Іди, Фламмер, вже час. Ти молодець теж, добре попрацювала. Колін. До ранку відпочивай. Я сам відвезу Сару додому, все одно їду в Девілс-Крік.

                Він провів поглядом своїх підлеглих, ледь помітно посміхаючись. Та думками він був далеко від управління. Його мозок гризла думка, що не давала спокою з того моменту, коли він дізнався про злочин: хто цей свідок?

                Вони могли закривати цю справу, але Малкольму був потрібен свідок, що повідомив про вбивство.