Випадковий свідок - Мерайя Д Рок
Колін Сміт був помічником детектива Джексона Малкольма останні сім років. І він безмежно пишався цим фактом. Адже його босом був найкращий детектив у Північній Дакоті. І це не було перебільшенням – Малкольм рокривав навіть найзаплутаніше справи не лише в Гранд-Форксі. Він часто їздив округом, буквально живучи роботою. Колін думав, що в Бісмарк, столицю штату, Малкольма не перевели лише тому, що детектив не вмів майстерно цілувати дупи начальству. Його характер і був тою єдиною перешкодою, що тримала детектива в Гранд-Форксі.
Але Малкольма, на думку Коліна, це зовсім не засмучувало. Це невелике місто було його домом, місцем сили і мисливськими угіддями, як жартома говорив сам Малкольм. Тут все було знайоме, все було рідне. Та й сам детектив не волів змінювати свій «ареал», коли до пенсії лишалися лічені роки. Хоча Колін сумнівався, що позолочений годинник – вершина прагнень Джексона Малкольма. Щось підказувало, що цей чоловік, одружений з роботою, не піде розводити курочок чи вирощувати селеру. Він полюватиме на злочинців, аж доки його рука не відмовиться тримати пістолет. А це, на думку Коліна, трапиться лише тоді, кол серце Малкольма перестане битися.
Колін Сміт прийшов в команду детектива з ювенального відділку поліції. Він був інспектором із справ неповнолітніх, курував прийомні і опікунські родини. Молодих чоловік їздив округом, безкінечно навідуючись в будинки тих, хто наважився опікуватися дітьми, які втратили батьків. Хоча ц ене входило в перелік Колінових обов’язків, та він підтримував підліткі, що лишилися без рідних. Просто підтримував, спілкувався з ними, навіть тими, хто нее був відмічений в особових справах, як «схильні до правопорушень». Колін щиро вважав, що мусить працювати трішки більше, трішки за межею своїх повноважень, аби допомогти дітям почати нове життя.
В якійсь із таких поїздок, він звернув увагу на надто втомлений вигляд одного з хлопчиків, яких взяла під опіку родина, що мала репутацію знаних благодійників, і виховували вже другий десяток сиріт. На момент, коли Колін звернув увагу на хлопчика, Майкла, під опікою родини перебувало вісім підлітків, не рахуючи рідних чотирьох дітей. Майк за віком був ровесником молодшого сина сім’ї, і, на відміну від цього сина, хлопчик був надто блідим і страшенно втомленим, навіть змученим. Колін поділився спостереженням із старшим колегою, та почув лише пораду не втручатися і не псувати людям репутацію своїми дурнуватими підозрами, заснованими на тому, що прийомний хлопчик виглядає гірше, ніж рідний.
Та Колін не міг заспокоїтися. Щось тривожило його, щось, що він лише потім назве «нутром», а до цього – примарними підозрами. Інший би, можливо, спинився після поради від старгого колеги, та Колін вирішив копати далі. На свій страх і ризик, він почав власне розслідування. У вільний від роботи час він знайшов попередніх вихованців респектабельної родини благодійників.
Те, про що він дізнався, шокувало. Ті, хто справляли враження добрих і чуйних людей, виявилися монстрами, які брали під опіку не дітей, а безкоштовну робочу силу. Доки рідні діти сім’ї відпочивали, вихованці гарували зі світанку до темна, дбаючи про господарство: родина тримала величезні зграї гусей, яких потім продавали на м’ясо та пух для ковдр і курток. І, аби не платити найманим працівникам, вирішили в такий спосіб проблему обочих рук та дотацій для розвитку свого бізнесу.
Вражений Колін поділився результатом свого розслідування з керівництвом. А йому, замість похвали за старанність, виписали догану і дисциплінарне покарання. А ще підняли на сміх, бо колін був молодим і затятим, а це, на думку його тодішніх колег, було, скоріше, недоліком.
І саме тоді в житті Коліна Сміта з’явився Джексон Малкольм. Вони зустрілися випадково, хоча випадковості випадково людям не випадають. То була закономірність: Колін шукав, як дати хід справі. І з’явився Малкольм.
Детектив був єдиним, хто підтримав молодого інспектора. Він провів власне розслідування, аби довести правоту Коліна. І довів.
Коли почалися службові перевірки, Сміта звільнили з посади інспектора у справах неповнолітніх. Останнім наказом його колишнього керівника був саме наказ про звільнення Коліна. А потім його самого звільнили через службову недбалість.
І Колін перевівся до Малкольма. Це було сім років тому, і з того часу думка Коліна не змінилася: це було найкращим рішенням в його житті. Зараз, в свої тридцять два, Колін Сміт вважався одним з найперспективніших детективів в Гранд-Форксі. Але його це не турбувало. Куди важливішим, на його думку, було те, що його бос вважав його гідною заміною собі самому.
Тому колін був готовий на все, неважливо, якої складності був наказ Малкольма. Бос сказав, що це потрібно – отже, він це зробить.
Тому, коли в його авто полетіли кулі, випущенні з «Ніссану» Біллі Монінга молодшого, він лише матюкнувся крізь зуби і викрутив кермо на повну, відправляючи службовий «Додж» у вільне ковзання асфальтом, аби висмикнути його з-під прицілу. В якості шин він не сумнівався, як і у власній майстерності водія. Ледве «Додж» вирвався з зони ураження, Колін витиснув щеплення і впечатав педаль гальм в підлогу, змусивши авто різко спинитися. На щастя, і шини, і гальма витримали, і він зупинився рівно там, де планував – посеред дороги, а не в кюветі. Але «Ніссан» Біллі-молодшого встигнув проскочити повз і на повній швидкості мчав в бік Гранд-Форксу.
Колін знову прошипів прокляття, вирівняв колеса, і зірвався з місця навздогін, підійнявши в повітря купу пилу і дрібних камінців. Бос наказав притягнути того паршивця на допит – і Колін Сміт виконає наказ.
- Увага! ДЕвілс-Крік! Напад на поліцейського, напад на поліцейського! – гаркнув він в радіопередавач на екстреній частоті патрульних. – Підозрюваний озброєний короткоствольною рушницею! Пересувається на пікапі марки «Ніссан» темно-зеленого кольору! Номер… Рухається в бік Гранд-Форксу… Стоп! Повернув на південь! Повторюю, повернув на південь!
