Випадковий свідок - Мерайя Д Рок

                - Не може бути! – Малкольм хихонув від несподіванки. – Тобто… Біллі-молодший може бути сином Клейтона і, заодно, вбивцею Аннет?

                - Змусимо здати зразок ДНК – знатимемо напевно. – резюмувала Ерін. – Якщо підтвердиться, то мотив вже потім витрусимо з нашого підозрюваного.

                - Він у мене все розповість. – зі злістю прошипів Малкольм. – Він цілком міг відкрити двері квартири Аннет майстер-ключем, який потягнув у своєї матусі. І в мою квартиру теж… Хоча, там пахло жінкою…

                - В сенсі – в ствою квартиру? Бос, що ми пропустили? – скинувся Колін. – Агов?

                Малкольм не встиг відповісти – його перебив телефонний дзвінок. На екрані висвітився номер Адама Фінлі.

                - Схоже, Адам щось ще пригадав. – посміхнувся Малкольм і відповів на дзвінок.

                - Детективе! – з трубки пролунав розпачливий і переляканий голос Адама. – Детективе, мене намагалися вбити!

                - Що? – Малкольм жестом наказав коліну пригальмувати. – Чекайте, де ви? Що трапилося?

                - Гранд-Форкс! – Адам важко дихав, було чутно, що він за півкроку до панічної атаки. – Сер, мене збили… Авто!

                - Ви в порядку зараз? – Малкольм спробував заспокоїти адама, але той ніби не чув свого співрозмовника.

                - Ні! В мене стріляли! З авто! – Адам вже кричав в телефон.

                Раптом важке дихання Адама ніби віддалилося, і в трубці пролунав спокійний жіночий голос.

                - Сер? Я – лікар швидкої допомоги. Мене звуть Райлі Коен. Потерпілий, містер Фінлі, пережив напад, він поранений. Ми веземо його в центральну міську лікарню. Він… Вже? – запитала вона в когось іншого. – Він вже під дією наркозу. Він вимагав подзвонити вам, і я дозволила. Потерпілий сказав, що ви – детектив?

                - Так, мем. – відповів Малкольм. – Мем, за протоколом ви маєте викликати поліцію. Передайте їм, що детектив Джексон Малкольм буде за годину.

                - Добре, сер. Ви знайдете мене через реєстратуру. Райлі Коен.

                В трубці почулися короткі гудки. Малкольм перевів погляд на Ерін, що дивилася на ньго насторожено.

                - В Адама Фінлі стріляли. – Ерін ахнула, а Колін тихор присвиснув. – Коліне, їдь в Гранд-Форкс, в Центральну лікарню. Негайно! Дідько…

                - Думаєш, цей напад пов’язаний з нашим розслідуванням? – обережно запитала Ерін.

                - Його ім’я було в моєму блокноті, який вчора читав той, хто пробрався в мою квартиру. Тому так, я впевнений: це пов’язане з нашим розслідуванням.

                Ерін зітхнула, а Колін мовчки вивернув кермо і натис педаль газу, направляючи свій «Ніссан» в бік Гранд-Форксу.