Випадковий свідок - Мерайя Д Рок

                Райлі Коен виявилася молодою жінкою з яскраво вираженою азійською зовнішністю. Невисока і тендітна, Малкольму по плече, з довгим густим волоссям, заплетеним в тугу косу товщиною ледь не в зап’ясток підлітка, і глибокими, сходими на стиглі вишні, очима, що уважно оглянули детектива від згори униз, і знову вгору, вп’ялися поглядом, ніби намагалися пропалити. Від цього погляду Малкольму стало водночас холодно і спекотно, а в горул пересохло, наче він пішки пройшов весь шлях від Девілс-Кріку до Центральної міської лікарні Гранд-Форксу.

                - Молодший детектив Сміт. – Колін, швидко глянувши на боса, дістав жетона. – Це – детектив Малкольм, а це – детектив Фламмер.

                - Ерін. – маскуючи розгубленість боса, вступила Ерін. – Як Адам?

                - Він в операційній. – голос в лікарки був глибокий, грудний. – Я запевняю – оперує наш найкращий хірург. З ним все буде добре, поранення середньої тяжкості. Одне в плече, друге в руку, в двоголовий м’яз. Боляче – але не смертельно.

                - Кулі? – нарешті зумів опанувати свій голос Малкольм. – вони лишилися на місці злочину?

                - Дві в ньому. – чітко відповіла Коен. – Третя на місці нападу, там працюють поліцейські. Мені дали номер… Зараз. – вона покопирсалась в кишенях, відшукала візитку і простягнула її Малкольму. – Ось. Патрульний сказав, аби я передала її вам.

                - Дякую. – Малкольм вимушено посміхнувся, коли кінчики її пальців ледь торкнулися його руки. – Скажіть, Адам щось казав, доки був при тямі?

                - Нічого такого, детективе. – лікарка ледь помітно посміхнулася. – Казав, що має зателефонуват и дружині і дуже хвилювався, аби вона не нервувала.

                - Вона вагітна. – пояснив Малкольм і повернувся до помічниці. – Ерін… Ти краще зможеш провести розмову з місіс Фінлі… Де його речі, докторе?

                - В приймальні. – Коен смикнула плечем. – Телефон теж там. Тому…Ем… Я попереджу чергового.

                - Докторе. – Колін хитро стрельнув очима в лікарку. – Чи не залишите свій номер? Раптом будуть потрібні ваші свідчення?

                Малкольм зніяковів, коли Коен посміхнулася, записуючи свій номер на аркуші блокноту, а потім простягнула папірець не Коліну, а саме йому.

                - Мушу бігти. – ніби вибачаючись, промовила Райлі Коен, і повільно пішла геть, злегка похитуючи стегнами.

                - Вона красуня. – голосно, аби почув Малкольм, прошепотіла Ерін до Коліна.

                - Так, досить оцього! – обірвав підлеглих детектив. – Ерін, забери речі Фінлі і поговори з його дружиною. Коліне! Ти на місце злочину, дістань третю кулю і пошукайте гільзи. Ти знаєш, що мені потрібно.

                - Я знаю, бос. – Колін широко посміхнувся. – Кулі, свідки, докази.

                - Камери ще! Може, напад потрапив на яку вуличну камеру…

                - Бос! – протягнув Сміт тоном підлітка, якого змушують прибрати в кімнаті. – Все зроблю.

                - Я лишуся тут, почекаю лікаря, що робить операцію. Заберу кулі і в управління.

                - Бос? – знервовано зазирнула йому в очі Ерін.

                - Візьму таксі. – відрізав той, і стрімко пішов у бік приймального покою.

                Ерін закотила очі і попрямувала за ним. Їхні шляхи йшли в одному напрямку.

                ***

                Операція прошла успішно і швидко. Хірург, що оперував Адама, передав кулі Малкольму, запевнив його, що потерпілому нічого не загрожує, та пообіцяв, що подзвонить детективу, щойно Адам прийде до тями. Малкольм бачив Фінлі в момент, коли його перевозили в післяопераційну палату: посірілий від втрати крові, але живий.

                Доки тривала операція, в лікарню приїхала дружина Адама – невисока повненька і дуже мила. ЇЇ пропустили до чоловіка в палату, Малкольм встигнув перекинутися з нею буквально парою слів. А потім поїхав до управління, викликавши під двері палати Адама озброєну охорону. Хлопця намагалися вбити. Хто знає, чи не наважиться вбивця повторити замах, доки адам без свідомості в лікарні?

                Колін вже чекав його в управлінні. Разом з Ерін, яка поїхала з лікарні раніше, вони намагалися розізнити номер авто нападника, що потрапило в об’єктив камери з банкомату, що був біля місця, де стався напад. Але номери були заляпані багном, тому навіть на тому єдиному кадрі, де їх було помітно, цифри неможливо було розібрати. Але Малкольм упізнав марку авто. Більше того – він був упевнений, що вже бачив його раніше.

                - Сержанте Блек? – не відкладаючи на потім, він швидко подзвонив шефу поліції Девілс-Крік. – Яке авто в Біллі Монінга? Молодшого? Так, це терміново! – втрачаючи терпець, прошипів він.

                Почута відповідь цілком його задовольнила. З переможним виглядом, він повернувся до Коліна.

                - Сміт, ти їдеш на ферму Монінгів. Притягни сюди цього паршивця! Разом з авто! – він повернувся до телефонної розмови. – А тепер слухайте мене, сержанте. Сьогодні авто, схоже на те, яке належить Біллі-молодшому, збило людину в Гранд-Форксі. Після цього, з того авто було здійснено три постріли в жертву нападу. Вашому «молодому бичку» будуть висунуті звинувачення у замаху на вбивство! Тому рекомендую вам дуже активно співпрацювати з молодшим детективом Смітом, інакше вас чекає дисциплінарна справа! Жарти скінчилися.

                Він завершив дзвінок і виразно поглянув на Коліна, що з неприхованим задоволенням слухав цю частину діалогу свого боса і сержанта Блека.

                - Коліне, в твоїх інтересах…

                - Мене вже тут немає! – Колін Сміт дуже добре знав і цей погляд, і інтонації в голосі детектива, з яким працював вже дуже давно. – Я вже майже в Девілс-Крік, босе! – прямуючи до ліфта, крикнув він.

                Малкольм закотив очі, а потім повернувся до Ерін.