Випадковий свідок - Мерайя Д Рок

                - Дідько. Чому саме зараз?

                - Джексоне, я не знаю. – зітхнула Дебора. – Я впевнена, ти знайдеш його…

                Але детектив не чув в її голосі віри в те, що говорить Дебора. Віри в нього і в успіх розслідування.

                - Деббі, дякую, я… Мені треба подумати…

                - Так, звісно. – вона відступила назад, кивнула. – Я поки підготую звіт…

                - Деббі, тобі не здається, що вона схожа на Аннет Мейнсфілд? – запитав раптом Малкольм, мов налетівши на глуху стіну.

                Судмедексперта замислилася. Вагаючись, вона вкрила тіло Крістіни, і, нарешті, відповіла:

                - Той самий типаж, Джексоне. Брюнетка, приваблива… Щось… Щось є, так, але… Аннет вбили в інший спосіб, і…

                - Я знаю, просто в мене дивне відчуття, ніби…

                - Нутро щось підказує. – скоріше, ствердила, ніж запитала Дебора.

                - але я поки не до кінця розумію, що саме воно мені говорить. – зітхнув Малкольм.

                - Ти зрозумієш. – вона посміхнулася. – Ти точно зрозумієш, згодом.

                І тепер в голосі Дебори звучала впевненість, якої Малкольму так не вистачало.