Випадковий свідок - Мерайя Д Рок

                Справа Цирульника сколихнула Північну Дакоту сімнадцять років тому. Невідомий маніяк-вбивця полював на молодих привабливих брюнеток років тридцяти. Його мисливські угіддя зосередилися на берегах озера Девілс-Лейк, від Боттіно на півночі до Бісмарка на півдні, та від Гранд-Форкса на сході до Майнота на заході. Навіть близькість військової бази не спинила невідомого різника – однією з жертв нападника була одна з військовослужбовець авіабази, яка виїхала у вихідний в місто відпочити. Її тіло знайшли за милю від огорожі авіабази. Вона за дорого продала своє життя: захисні рани на її руках на обличчі свідчили про відчайдушний самозахист. Нещасна жінка дала нападнику кривавий бій, навколо місця злочину було забагато крові. І не вся належала жертві.

                Після того випадку Цирульник зник. Зразки, зібрані на місці злочину, не дали нічого: в жодній з баз ДНК вбивці не знайшлося. А він сам більше жодного разу не вийшов на полювання.

                Малкольм розслідував справу серійного вбивці, якого прозвали Цирульником, ледь не з того дня, як три вбивства в різних місцях було вирішено об’єднати в одну справу. Власне, саме він звернув увагу на те, що цих жінок, не знайомих одна з одною, поєднував спосіб вбивства і зовнішня схожість. Він ганявся за вбивцею усією Північною Дакотою. За сім років детектив Малкольм устиг посадити за ґрати трьох наслідувачів Цирульника, які вирішили прикрити свої злочини іменем невловимого різника.

                Тоді, сімнадцять років тому, в штаті зчинилася справжня істерія. Жінки, що мали темне волосся, масово почали висвітлювати його, аби не стати наступною жертвою. Перукарні тоді отримували річний прибуток чи не за місяць часу. Усі місцеві телеканали наввипередки радили то школи самозахисту, то салони краси, а то й зброярні, де можна придбати засоби для самооборони.

                Малкольм погано пам’ятав ті часи. Хронічна втома і безсоння не сприяли тому, аби події тих часів поза розслідуванням відклалися в його голові. Він приліпився до вбивці, ніби реп’ях до хвоста шолудивого пса. Було відчуття, що Цирульник ось-ось потрапить в тенета, які розкинув для нього детектив.

                Десятки жінок-поліціянток, перевдягнені цивільними, виходили на вулиці міст, де полював Цирульник. Їхні чорні коси і витончені фігури приваблювали чоловіків. Та не Цирульника. Але полювання продовжувалося. Малкольм вивчав Цирульника, як палеонтолог вивчає динозаврів за слідами, що вони лишали по собі. Він майже наздогнав його, аж трапилося вбивство в Майноті.

                І Цирульник зник. Говорили, що він теж загинув. Говорили, що рани, нанесені йому останньою його жертвою, були смертельними, і хижак, що нагонив жах на цілий штат, відповз з місця останнього полювання, аби сконати у своєму лігві.

                І ось він повернувся…

                Малкольм не мав причин сумніватися в висновках Дебори Тоннер. Деббі сімнадцять років тому стала за його плечем, вивчаючи жертв. І якщо сьогодні вона сказала, що Цирульник повернувся, отже, він таки повернувся. І гонитва має бути продовжена.

                Детектив піднявся нагору, з моргу, з важким серцем і напруженням в кожному м’язі тіла, що аж тремтіло, ніби в гінчака, який взяв слід дичини. Колін і Джим – Малкольм раптово згадав його прізвище – Брок щось натхненно вивчали на моніторі.

                - Скажіть мені щось цікаве, панове. – тамуючи роздратування, промовив Малкольм, підступаючи ближче. – Що вивчаєте.

                - Купу цікавого. Але, в основному, намагаємося зрозуміти, куди подівався татко Монінг. – відповів Колін. – Цей бевзь не бере трубки і ніхто не знає, де він є.

                - Та ну, невже його не вирахувати? – Малкольм скептично вигнув брову. – Коліне, де старший Монінг, де його синочки, де його жінка? Я просто не розумію, що тут відбувається. Де вони всі є?!

                - Босе, я можу знайти їх за сигналом мобільних телефонів. – тихенько запропонував Джим. – Якщо мобільний ввімкнено…

                - Джиммі, давай одразу прояснимо все. – рішуче повернувся обличчям до стажера Малкольм. – Якщо в тебе є ідея. Або здогад. Або ти щось знаєш. Або маєш що сказати. – він нависнув над хлопцем, дивлячись просто в очі, і вагомо промовив, чеканячи кожне слово. – Ти говориш. Голосно. Чітко. Аби ми всі чули. Розумієш, Джиммі? Говориш. Вголос. Не під носа, не з дозволу, а голосно і чітко.

                - Так, сер! – Джиммі трохи зблід, але витримав погляд детектива. – Я зрозумів. – він глибоко вдихнув і голосно повідомив. – Я можу вирахувати місцезнаходження людини за сигналом мобільного телефону. Дайте номер і хвилин двадцять часу.

                - Ось так ідеально. – посміхнувся Малкольм. – Давай, вираховуй цю сімейку, усіх. А ми з Коліном поки проїдемося в Девілс-Крік. Давненько я не бачив сержанта Блека. Джиммі, на телефоні!

                Вони з Коліном удвох направилися до ліфта, і Малкольм вдав, ніби не помітив, як Сміт з посмішкою показав стежеру великий палець.

                ***

                Сержант Блек був не надто радий бачити детектива і його помічника в стінах свого відділку. Але не ризикнув висловити своє невдоволення.

                - Не чекав вас так скоро. – буркнув він замість привітання. – Думав, ви й досі шукаєте тіло Біллі-молодшого в озері…

                - Не шукаємо. – огризгнувся Колін. – Біллі живий і здоровий.

                Сержант присвиснув від несподіванки. З його обличчя, здавалося, миттєво зникли усі барви, а погляд став важким і злим. Здавалося, його за живе зачепив той факт, що Біллі вижив. А він же встиг поспівчувати сім’ї фермерів!

                - Тобто він живий? Але ж Джо бачив, як пікап…

                - Хотілося би перепитати Джо, що саме він, нібито, бачив. – скептично уточнив Малкольм. – Але потім. Зараз мене цікавить інше. Біллі Монінг і його пікап-амфібія. А також вбивство анкет Мейнсфілд.