Випадковий свідок - Мерайя Д Рок
Авто спокійно їхало берегом озеру Девілс-Лейк. Детектив Джексон Малкольм сидів за кермом і обдумував слова, які збирався сказати Сарі Монінг, щойно подивиться в її брехливі очі. Звісно, йому хотілося почати свій монолог приблизно так:
«Мерзенна брехлива жабо, як ти сміла їздити мені по вухах, донька койота і гадюки?! Як ти сміла лити нещирі сльози, знаючи, що твій вишкребок живісінький і переховується?!»
А до Джо – того невтішного простачка, що метався берегом, доки витягали підтопленого пікапа Біллі-молодшого – він би, Малольм, звернувся куди різкіше. Він би схопив його за картату сорочку, кілька разів гарненько струснув, а потів виписав міцного запотиличника. І лише потім запитав би:
«Якого дідька ти чудиш, тупе дитя?! Кажи правду, що сталося на березі і де, в біса, твій недолугий татко?!»
Але Малкольм не міг собі такого дозволити. Врешті, він же був поліцейським із відділу розслідувань. Він, Малкольм, був детективом з величезним стажем і ще більшим досвідом! Він спокійно говорив з найзапеклішими злочинцями, згоріли би вони в пеклі! Тому він мусив тримати себе в руках, адже то ж лише просто родичі підозрюваного. І той факт, що уся та триклята сімейка бісила його, не давав йому права чинити з ними так, як вони цього активно випрошували своєю поведінкою, брехнею і спробами завадити слідству.
Тому і лише тому Малкольм не брав участі у жвавій дискусії, що розгорнулася між Коліном Смітом і Джимом Броком, їхнім новим стажером. Хоча за інших обставин він би обов’язково приднався, тим більше, що шлях був вільний від інших авто, сухий і прямий. Адже ніщо так не зближує команду, як розмови на шляху до місця призначення.
Детектив твердо вирішив, що на місце Ерін він візьме цього молодого хлопчину. Джим був активним, спостережливим і до біса креативним. А ще – молодим і, як сказав Колін, в тренді. Що би оце «в тренді» не означало…
Ерін час відпочити і зосередитися на сім’ї. Малкольм був в лікарні, говорив із нею. Він не хотів більше ризикувати нею, тому вдвох із Віктором вони переконали жінку облишити справи. «Я передам все Джиму, щойно мене випишуть» – Ерін кволо посміхнулася у відповідь на усі наведені аргументи.
Від Ерін Малкольм дізнався, чому так сильно схвилювало її місце злочину. Жінка одразу зрозуміла, на що вона дивилася в Централ-парку Гранд-Форксу. І ще вона першою відмітила лякаючи схожість між Крістіною Річардсон та Аннет Мейнсфілд.
Але Малкольм не сумнівався: Аннет вбив не Цирульник. Аннет вбив Біллі Монінг. І Сара та Джо покривали його, розігравши сценку, де нібито вбиті горем родичі оплакують вбивцю, що так трагічно загинув в озері, не втримавши кермо. І лишалося тільки довести це, притягнувши Біллі на аналіз ДНК. Мотив… Мотив Малкольма вже й не цікавив особливо. Він переглянув своє ставлення до справ, після закриття яких лишалися деякі питання. До біса питання, якщо злочинця покарано!
Але амлкольм також був впевнений, що сімейка Монінгів якось причетна і до справи Цирульника. Його інтуїція вперто повторювала, що випадковості випадково не випадають. Жертва приїхала до хлопця, який почав зустрічатися із донькою Сари Монінг. Це лише у світі рожевих поні можливі подібні збіги…
- Босе! Я гадаєш, це можливо? – Колін різко повернувся до Малкольма, і той зрозумів, що за своїми думками прослухав половину розмови.
Він не став вдавати, що слухав, а чесно повідомив:
- Уявлення не маю, про що ви… Повторіть, що саме «можливе»?
- Стажер каже, що можливо Джо і не бачив, що Біллі виплив з пікапу. Ну, якщо цей бевзь був в салоні, а потім випірнув і потихеньку відплив…
- Куди? – вагомо запитав Малкольм. – На інший береге? Так ти майже одразу приїхав. Ти бачив, що хтось наввимашки плив від берега?
- Ні, не бачив. – зітхнув Колін.
- І це я мовчу про те, що там немала ширина, він би просто не встиг. Хіба до того ж берега. Але ми зараз перевіримо, чи є там місцина, де можна сховатися, доки всі дружно намагаються витягти з води неіснуючий труп.
Авто спинилося на бережку. Кевін здригнувся, покидаючи салон. Саме тут все й сталося. З боку пасовиськ він вихав, коли на віддалі від берега з води стирчав кузов пікапу.
- Отам було авто. – він показав на воду. – Далеченько, але Джо сказав, що пікап промчав оцим пірсом, перш ніж злетіти у воду. І швидкість була великою.
Малкольм озирнувся. Він не був в цьому місці, доки тут були рятувальники – мав інші справи, що стосувалися розслідування. І зараз із цікавістю озирався, намагаючись уявити, як це все відбувалося.
- Отут був Джо. – Колін пройшов вперед, до невеликого навісу, що слугував робітникам місцем відпочинку. – Він сказав, що був там, коли почув авто, вийшов поглянути, хто там їде, і бачив усе.
- Ми зійшлися на тому, що вважаємо, що Джо бреше. – нагадав Малкольм. – Гаразд, давай спочатку цю вашу версію. Уявімо, що ми дивимося, як авто на повній швидкості летить в озеро. І не просто якесь авто, а те, в якому рідна нам людина. Хтось проморгає, якщо з он того місця раптом випливе та людина?
- Я б не проморгав. – впевнено і голосно відповів Джим. – Тут просто немає, де сховатися.
- Саме так. – погодився Малкольм, оглядаючи берег. – А, отже, або Джо бачив Біллі…
- Або Біллі взагалі не було в авто. – похмуро пробурчав Колін збоку.
Малкольм озирнувся у пошуках свого помічника. Той стояв біля навісу, який являв собою щось середнє між спрощеною альтанкою і сараєм. Дві глухі стіни, дебелий дах, що виступав за опори, і дві решітки, що слугували стінами. Коли Малкольм підійшов ближче, то помітив всередині грубо збитий стіл, кілька пеньків, що, очевидно, слугували стільцями, та довгий настил під однією з глухих стін, на який було накидано трохи сіна та пара старих ковдр для зручності. І на цьому настилі лежала картата сорочка примітного бурякового кольору, на яку й дивився Колін.
