Випадковий свідок - Мерайя Д Рок

                Ерін повернулася в палату якраз вчасно. Віктор вже в паніці крутив головою, сонно протираючи очі.

                - Сонечко, я ж просив! – він виплутався із пледу, розкрив обійми. – От і де ти була?

                - Не повіриш – працювала. – зітхнула вона, ховаючи обличчя в нього на грудях. – Схоже, в нас…

                - Ерін! – з докором промовив Віктор. – Ти маєш думати про наше дитя, а не про роботу…

                - Один із свідків зайшов до дружини, і попутно повідомив про невідомого чоловіка в реанімації. – ніби не чуючи його, відповіла Ерін. – А ми саме шукаємо одного чоловіка… Батька підозрюваного…

                - Ерін, Ерін… Тебе не змінити. – лагідно всміхнувся Віктор і погладив її волосся. – Ти хоч не ходила в реанімацію?

                - Ні. – вона м’яко посміхнулася, поглянувши йому в очі. – Подзвонила босові, повідомила. Вони заїдуть незабаром, зайдуть до мене. Я не буду проводити розслідування, чесне слово!

                - Я тобі вірю. – задоволенно зітхнув Віктор і торкнувся її губ легким поцілунком. – Мені час, сонечко. Заїду в офіс, роздам вказівки – і одразу до тебе.

                -Не сильно ганяй підлеглих. – зі сміхом відповіла Ерін. – Я буду тут. Почитаю книжечку, поваляюся в ліжку, доки чекатиму Джексона.

                Але просто так лежати і нічого не робити Ерін не могла. Вона хотіла допомогти колегам. Така вона вже була, ця Ерін Фламмер. Тому, аби хоч трошки розвантажити Малкольма, вона вирішила переглянути документи, які їй надіслав Адам Фінлі. Матеріали, які він шукав для Аннет Менсфілд.

                Вона вже переглядала їх, шукаючи відповідь на питання що ж саме знайшла Аннет, за що її могли вбити. Але тепер Ерін вирішила подивитися на ці документи ширше, неупередженим поглядом. Не шукати відповідь на конкретне питання, а формувати їх, відштовхуючись від прочитаного. Змінити точку зору і побачити між рядками те, що пропустила під час першого вивчення даних.

                Наступні кілька годин вона провела, читаючи результати розслідування, що проводив Адам для Аннет. Перевіряла відомості, вказані в файлах Адама, через свої, професійні, канали, доступ до яких мала. І її обличчя ставало все похмурішим, коли поступово перед її очима почала вимальовуватися картина, яку відкрила Аннет.

                Ерін ледь дочекалася приїзду Малкольма, пориваючися подзвонити йому. Але жінка пам’ятала, що детектив поїхав на ферму Монінгів, і не хотіла відволікати його. Але нетерпіння лише розгоралося, тож коли Джексон переступив поріг її палати, Ерін мало не підстрибувала від емоцій, що її переповнювали.

                - Джексоне, ти уявлення не маєш, що я розкопала! – вигукнула вона замість привітання, ледве детектив увійшов до неї. – О, дякую за квіти! – вона недбало відклала букет маргариток убік, і вимогливо поляскала по ліжку поруч із собою. – Сідай і слухай! Ти не повіриш, але розгадка була в нас перед носом!

                - Ерін, дай віддихатися! – Малкольм підняв руки угору, здаючись її напору, і сів, куди йому було вказано. – Я щойно з відділку, відвезли туди місіс Монінг. Не став ризикувати, і віз її сам. Вона ще те стерво…

                - То ще м’яко сказано! – кивнула Ерін. – Те, що на цю сімейку накопала Аннет, її і вбило…

                - О, то ми можемо не шукати Біллі-молодшого? – з ледь вловим сарказмом відповів Малкольм. – Ясно, піду зніму його з розшуку…

                - Чекай, а він хіба не втопився? – очі Ерін здивовано округлилися.

                - О, ти ж не в курсі! – Малкольм зітхнув, пізно згадавши, що вони вирішили не нервувати Ерін, і не розповіли їй про те, що Біллі всіх надурив. – Коротше, той бевзь не втопився, він живий і в розшуку. А знаю я, бо ми з Джимом його бачили, коли шукали шлях, яким жертва Цирульника з парку дісталася до місця своєї загибелі…

                - Нас чекає дуже серйозна розмова про те, що ви, хлопці, забагато від мене приховуєте! – з неприкритою загрозою в голосі повідомила детективові Ерін. – Але спочатку я розповім тобі про те, що саме знайшла Аннет.

                - Добре, розповідай. А я поки поставлю квіти в вазу.

                - Отже, коли Аннет попросила Адама їй допомогти в розслідуванні, вона вже знала, що казочка про Ромео і Джульєтту з берегів Девілс-Лейк – брехня. Тому що вона шукала докази стосунків між Сарою і Дереком Клейтоном. В переліку того, що Адам надіслав Аннет були докази, що як мінімум тричі ці двоє були разом поза межами штату. Відпустка Клейтона співпала з поїздкою Сари в Каліфорнію. Ніби-то до родичів, але рідні там в неї немає. Зате є спільне їхнє фото з якоїсь каліфорнійської газетки, на якому вони зовсім не схожі на друзів. – Ерін швидко відкрила фото на телефоні і показала його Малкольму.

                Чорно-біла світлина на сторінці газети. Хтось сфотографував випуск двадцятирічної давнини, на якому точно була Сара і Клейтон. Шматочок заголовка і кілька рядків тексту під фото говорили, що містер і місіс Клейтон виграли в регіональній лотереї в Сан-Дієго головний приз.

                Малкольм кивнув, приймаючи цей доказ.

                - Крім того вони провели тиждень удвох в Вірджинії. – Ерін посміхнулася. – За дев’ять місяців до народження Джо Монінга. Може, звісно, це і збіг, але в документах вказано, що Біллі Монінг подавав заяву на розлучення з Сарою Монінг через три місяці після тієї поїздки…

                - Отже, Джо…

                - Скоріше за все – теж син Клейтона! – з тріумфом в голосі підсумувала Ерін. – Але це ще не все.

                - Чим далі, тим менше мені подобається ця жіночка. – пробурчав Малкольм. – Добре, давай, лякай мене далі.

                - Ейпріл Монінг – донька Біллі. Схоже, єдина дитина Біллі Монінга, того, що чоловік Сари. Звідки я це знаю? Адам передав Аннет документи з Центру генетичних досліджень. Біллі робив тест на батьківство сімнадцять років тому, і тест підтвердив, що дитина – від нього. І після цього Дерек Клейтон зник з Девілс-Крік. Адам не зміг від слідкувати його переміщення аж до того моменту, як десять років тому Клейтона не посадили за збройний грабіж в Майноті. Клейтон намагався викрасти авто. Поранив водія. Його засудили – все було очевидно. Він звільнився з в’язниці півтора роки тому, і з того часу вдає, що не знає Сару Монінг і її сім’ю.