Випадковий свідок - Мерайя Д Рок
Сара завмерла, повільно, наче уві сні, переводячи погляд зі стіни на Малкольма. Її обличчя змінилося, уся її награна впевненість наче випарувалася кудись. Очі, темні, ніби провалля, широко розплющилися, а тонкі, підібгані до цього питання, губи розкрились, утворивши ідеальне О.
Малкольм відкинувся на стільці, споглядаючи за цим миттєвим безжальним перетворенням самовпевненої жінки на безвільну і налякану. Він ні на мить не повірив в її гру. Вона знала, не могла не знати. Але зараз вдавала, що вперше почула таку шокуючи новину, і вона її підкосила. Але слова, які вирвалися з горла Сари, говорили про інше:
- Звідки?.. Хто вам сказав?!
Вона спробувала взяти себе в руки, спробувала опанувати свою незрозумілу паніку. Але Малкольм бачив, як сипалися вибудувані нею бастіони, як всі її лінії захисту тріщали по швах. Можливо, вперше з їхнього знайомства Сара Монінг не грала здивування. Вона дійсно була здивована, адже була впевнена, що жодна жива душа не здогадувалася про той зв’язок. І тепер, викрита, вона важко і поспіхом дихала, намагаючись втримати сльози – сльози, що так легко текли з її очей, коли це було потрібно саме їй.
- Ви думали, що ми не дізнаємося? Правда? – Малкольм не втримався, випустив злу іронію, остаточно руйнуючи спротив цієї жінки. – Ви вважали, що ми такі дурні, що не додумаємося порівняти зразки ДНК…
- Зразків Біллі немає ніде. – ледь чутно прошепотіла Сара, хитаючи головою. – Це не можливо!
- Зразків ДНК немає ніде, крім як на ньому самому, це ж очевидно! – з легкою долею знущальних інтонацій в голосі відрізав Малкольм. – Ви здивовані?
Очі Сари нервово бігали, уникаючи масивної постаті детектива, ніби намагалися за щось зачепитися поглядом, будь за що – лише би не дивитися в його очі. Та то була марна справа – вона раз-по-раз наштовхувалася на його важкий холодний погляд. Він мовчав, свердлив її очима, вичікуючи моменту, аби вкусити якнайболючіше.
- Вам слід було постаратися, аби його не знайшли, Саро. – нарешті промовив Малкольм з усе тією ж іронією в голосі. – Чим вам озеро не вгодило? Навіщо покинули Біллі на повороті на Девілс-Крік?
- На якому повороті? – глухо і невпевнено перепитала Сара, опустивши плечі. – Він… Боже мій, ні, він же…
- От тільки не треба оцієї дешевої мелодрами, Саро! – зі злістю процідив Малкольм. Він вже не грався з нею, емоції переповнювали детектива, і він говорив щиро. – Все ви знали! І про те, що його побили до напів смерті, і про спроби приховати особу, спаливши пальці і потрощивши зуби разом із щелепами,і про те, що його кинули, ніби собаку. Але він вижив, Саро! Вижив!
- Біллі живий? – її очі широко відкрилися, намагаючись упіймати погляд детектива. – Він не помер?
- І знов дешева мелодрама. – з сумом процідив Малкольм. – Вам би визначитися, ви його смерті бажаєте чи радієте, що він дивом вижив після того, що ви з ним зробили. А то ви якось трохи фальшивити починаєте…
- Я не прикидаюся! – вона зірвалась на ноги, важко дихаючи. – Я… Я хочу побачити чоловіка! Я хочу побачити Біллі!
Малкольм теж підвівся, повільно і невідворотно. Зі своїм зростом він нависав над нею, ніби гора. Та Сара не зважала на це, вона аж тремтіла, вимагаючи зустрічі з чоловіком.
- Ви нічого не можете вимагати, місіс Монінг. – проримів його голос. – Тим більше – в цій кімнаті!
Та вона не спасувала, злісно блиснула очима.
- Ви не висунули мені звинувачення, детективе! – огризнулася вона. – Я можу піти геть…
- Не можете! – голос Малкольма опустився до загрозливого шипіння. – Вас затримано за звинуваченням у перешкоджанні слідству. А також за підозрою в замаху на життя Біллі Монінга, вашого чоловіка. – Малкольм замовк на мить, а потім виразно і урочисто промовив. – Ви можете зберігати мовчання. Все, що ви скажете, може і буде використано проти вас у суді. Ви маєте право на один телефонний дзвінок. Ви маєте право на адвоката. Якщо ви не можете дозволити собі адвоката – адвоката для вас призначить суд.
Наручники, які він дістав із внутрішньої кишені свого піджака, тихо клацнули, застібаючись на зап’ястках Сари Монінг. Вона мовчала, не відводячи погляду від детектива, а її губи склалися в зверхню гримасу, в якій було мало чого від посмішки.
- Ви помилилися, я не винна! – прошипіла вона, коли Малкольм відкрив двері, аби впустити конвоїра для супроводу Сари у в’язницю.
- Ви всі так говорите. – цинічно відрізав Малкольм. – Ще жоден з вас не сказав: «Так, детективе, це був я». Чому ви завжди все ускладнюєте?
- Ви взяли не того! – прошипіла вона і гордовито вийшла з кімнати для допитів.
- І так ви теж кажете, абсолютно усі. – втомлено зітхнув детектив і сів на свій стілець. – Вирубайте запис, ми закінчили. – голосно наказав він оператору з сусідньої кімнати, і додав ледь чутно. – Принаймні, на цей дурнуватий день – закінчили.
