Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля - Сергій Інший

сходах, «З ним усе буде добре» подумав собі Назар вриваючись на четвертий поверх, пологова палата була зліва в кінці коридора, серце вискакує у нього з грудей, він біг так швидко як тільки міг, та йому здавалося що час навколо застиг, кожен крок давався йому надзвичайно важко, з кожним метром приближення до палати він боявся того що там побачить, хоча він і уявленням не мав що на нього чекає. Можливо, це все лише сон, і він зараз прокинеться в барі. Залишилось лише декілька кроків до правди. В дверях до пологової палати вмонтовано вікно крізь яке можна побачити все що відбувається в середині і Назар зупинився за крок від неї аби зібратись з духом та заглянути туди. Час довкола завмирає, йому доводиться боротись за кожну мить, за кожен сантиметр наближення до того вікна в якому він побачить те що зруйнує його життя або ні. Ще зовсім трішки, ось, він бачить під кутом палату, ще декілька миттєвостей і йому відкриється вся палата, «Але чому тут тат тихо?» подумав він, і в цю ж мить час довкола ожив, все стало на свої місця, звичайні оголошення, гамір від розмов мед персоналу, хтось розмовляє по телефону, десь плаче дівча бо хоче до дому, усе стало нормальним окрім Назара, він дивився крізь вікно в палату в якій нікого не було. Він усе зрозумів, нічого насправді і не було, це все галюцинації або сон. Він сів на підлогу спершись об двері, схилив голову до колін та почав ридати, в надії що усе навколо зникне.

— Прийміть мої співчуття Назаре, ми зробили усе можливе.

Назар підняв голову, над ним стояла лікар-акушер яка начебто приймала роди в його дружини. Та чи була у нього дружина взагалі? Чи була вона вагітна? Чи він не зійшов з розуму?

— Як ви почуваєтесь, сер, пройдіть будь-ласка зі мною, вам потрібна допомога.

— Мені вже ніхто не допоможе.

— Вам потрібно прийти в себе, я розумію що вас трапилося горе, ми вас підтримаємо та допоможемо з цим впоратись.

— Впоратись з чим?

Назар здогадувався що трапилося, та він волів почути це, хотів щоб вона сказала це вголос, промовила слова які він вже ітак знав.

— Вам потрібна допомога…

— СКАЖИ ЦЕ! — його обличчя набуло кольору сонця що заходить, здавалося що він може обпекти одним лише поглядом. Жінка відсахнулась від нього, адже тепер він становив для неї небезпеку, в стані ефекту він міг і накинутись на неї.

— Заспокойтесь, сер. — вона поволі ступала назад, супроводжуючи свої репліки жестами.

Назар встав на ноги, їй здавалося що він підріс на сантиметрів двадцять, його раптова велич неабияк її налякала.

— З ЧИМ Я МАЮ ВПОРАТИСЬ?

Прибігли санітари та почали його заспокоювати, та Назар був одержимий, коли один з хлопців в спробі взяти його за плече торкнувся до нього, він з усією своєю ненавистю до цього світу заїхав йому просто по пиці, та вже через декілька секунд його тіло почало відмовляти йому, раптом йому захотілося спати так сильно як ніколи раніше, адже інший санітар встиг вколоти йому заспокійливе поки Назар був до нього спиною. «Чому це стається зі мною?» тільки і встиг подумати він.

* * *

Прокинувшись чергового ранку, Назар взявся проклинати долю за те, що вона не дозволила йому прокинутись вдома ще раз. Зараз, коли він лежить в психіатричній лікарні, в нього є час все обдумати, проаналізувати всі свої дії, залишилась лише маленька дрібниця, йому треба знову прокинутись вдома від материних криків аби він зміг зробити все правильно.

Після того дня, коли під час пологів померла його дружина і син, Назара запроторили до божевільні. Не одразу звісно, коли минула дія заспокійливого він почав кидатись на всіх з криками, казав що йому необхідно в бар аби знову прокинутись вдома, довелось знову його втихомирити, та все ж таки відправити до психіатра.

Сьогодні його мають випустити під опіку батьків, та шлях до сьогоднішнього не був легким. Попервах він ні з ким не розмовляв, не йшов на жодний контакт, та з часом, якомусь із психіатрів таки вдалося його розговорити, почалось усе з фрази «Ви все одно мені не повірите», «А ти спробуй, що ти втрачаєш від того, що просто розповіси мені усе так як воно було насправді?» відповідав лікар. Та це тільки погіршило ситуацію, після розповідей про його життя в іншому часі, зґвалтування його дружини її вітчимом, смерть його дочки, дружини, матері, а потім він опиняється у іншому часі. Він розповідав це все у найменших деталях, тому спочатку лікарі подумали що в нього роздвоєння особистості, адже він би не зміг знати цього всього, та детальний аналіз таки показав що це все наслідки шизофренії. Йому пощастило що її виявили на ранній стадії.

Ранньою ця стадія виявилась лише тому, що Назар так того хотів, він привів себе до норми набагато раніше аніж про це могли подумати лікарі. Вже через два-три тижні він почав розробляти свій план одужання, він не міг просто взяти і прикинутись що він це все вигадав, адже лікарі не такі вже і дурні, тому, ідеальним способом було вдавати одужання, виконувати точні вказівки усіх медиків, приймати ліки які йому не допомагали, адже насправді він не був хворий. Назар знав, що брехню можна внушити навіть самому собі, тому і схопив перші ліпшу теорію психіатра, про те, що загострення його стану спричинила смерть його дружини з дитиною.

Через місяця він вже вів себе як нормальна людина, спілкувався на звичні теми, і не подавав жодних ознак психологічних проблем. Лікарі звісно підозрювали його у симуляції одужування, та все ж Назар зміг їх переконати що з ним усе гаразд. Найважчим стало для нього налагодження стосунків з батьками, адже навіть в період його звичайного стану їх відносини не можна було назвати нормальними, тому, час від часу він почав телефонувати матері, і навіть Тимофію, запрошував їх провідати його, і таке інше. Це і стало основною причиною для завершення його лікування.

— Привіт мамо.

— Синку, нарешті. — вона кинулась в його обійми, та її було важко приховати фальш своїх емоцій, тим не менш, за останні декілька місяців в ній прокинулось трохи материнських почуттів. Назар пожав її за це, адже вона бодай намагалась його любити.

Він зайшов в свою стару кімнату, його вкрай здивувало те, що тут нічого не змінилося, Назар очікував що мати з Тимофієм повикидають усі його речі,