Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля - Сергій Інший

На новорічні свята вони полетіли відпочивати Сінгапур, Назар на своїй роботі показував надзвичайні здібності і під кінець року він отримав нову посаду, і премію яка власне і дозволила йому оплатити цю поїздку, ще трохи навіть і залишилось, адже він мусить накопичувати гроші для того щоб Вероніка могла відкрити свою галерею, навряд чи звісно Назар зможе це собі дозволити, та тим не менш в нього повинен бути якийсь капітал для їхнього майбутнього, не жити ж їм весь час в будинку її батьків, настане пора будувати власне житло, адже в нього вже все було сплановано, на річницю він робить пропозицію, наступного року вони одружуються, а там прийде час вже і дітей заводити, в нього лишень не було матеріальних цінностей для реалізації такого яскраво-щасливого майбутнього. Та хіба це головне, вони молоді, щасливі і закохані, що може стати їм на заваді?

* * *

— Вероніко, сьогодні рівно рік як ми з тобою познайомились, якщо чесно, то я і не очікував що ми дотягнем до цієї дати.

— Якби ти ще мене не бісив. — з легкою насмішкою говорила вона.

— Це ти мене навчила. Так, я не про це. Не перебивай мене, я хочу сказати щось важливе.

— Так, так, вибач, я тебе слухаю дуже уважно.

— Отже, сонечко, рівно рік тому ми познайомились, навіть час той самий. Не скажу що рік був для нас легкий, але все ж таки ми разом, ми тут, і ми досі кохаємо один одного. Ми живемо разом вже більше як пів року, і все в нас добре, але я хочу щоб було ще краще.

Вони сиділи в найкращому ресторані міста. Вероніка була одягнута в яскраво червоне плаття яке прекрасно підкреслювало її фігуру, Назар, в смокінгу, вийшов із за столу та встав перед Веронікою на одне коліно.

— Вероніко. Я кохаю тебе більш за все на світі. — з її очей виступили сльози щастя, на усіх столиках довкола, відвідувачі припинили розмовляти в очікуванні фіналу цієї сцени. — Я, впевнений в тому, що зі мною ти будеш найщасливішою дівчиною на світі, тому, я хочу запитати тебе. Вероніко, ти вийдеш за мене заміж?

10.11.2015

Втомлена після довгого та насиченого дня Вероніка, поверталась разом з своїм нареченим до дому. Назар пообіцяв їй, що сьогодні вони весь день проведуть лише вдвох, один для одного. Вона очікувала від Назара чогось значущого, але він подарував їй квіти і сережки, вона звісно була рада цьому, але такий подарунок свідчив що він не знаю її і не знає що їй подарувати, та ця маленька неприємність швидко зникла на фоні прекрасного дня, адже Назар влаштував їй прогулянку в кареті, декілька годин в парку розваг, а коли почало вечоріти вони пішли до ресторану де він їй освідчився, єдине що її стривожило, це те, що він так рано захотів до дому, Назар аргументував це тим що йому дуже рано вставати на роботу, і зважаючи що він дуже часто відмовлявся від розваг в перевагу здоровому сну, вона прийняла це як належне, хоча і трохи образилась, адже сьогодні таки її день народження, і він міг потерпіти трохи.

Назар припарковав свою машину на подвір’ї, сонце вже давно зайшло за обрій, він підійшов на інший бік машини аби відкрити Вероніці двері та подати їй руку.

— Ти вечеряти будеш? — запитала вона.

— Ну може щось би і з’їв.

— Ти що, не наївся в ресторані? Ти ж два стейки вм’яв.

— Так нащо ти тоді питаєш якщо не хочеш готувати вечерю?

— Ну та я так, з ввічливості, я надіялась що ти відмовишся.

Назар вставив ключ, повернув його та відкрив двері пропустивши свою наречену вперед.

— СЮРПРИЗ! — закричали гості, в Вероніки ледве серце не зупинилося, вона аж закричала від здивування.

— Ще раз вітаю з днем народження, кохана. — сказав Назар поцілувавши її в щіщку та пустивши в хвилі моря гостей.

04.06.2016

За п’ятдесят кілометрів від міста, розстелене маленьке і маловідоме містечко, але надзвичайно краєвидне. При в’їзді в вас зустрічає широка ріка з кришталево чистою водою яка тече через усе містечко. Куди не кинете оком, всюди розстелені зелені гори вкриті хвойними лісами які наче пуховим одіялом окутую місцину цих жителів. На одній з тих гір розташована одна з найстаріших садиб, але точно найкрасивіша, усе оформлено в стилі дев’ятнадцятого століття, але на наш лад. Величезні бенкетні зали прикрашені улюбленими квітами. Надзвичайно смачна та колоритна кухня. А на задньому дворі садиби розмістилася галявина, на яку вже попередньо повиносили стільці та встановили арку під якою стояла білосніжно-красива наречена та її наречений.

— Чи згодний ти, Назаре, взяти собі за свою законну дружину Вероніку?

— Так.

— Чи згодна ти, Вероніко, взяти собі за законного чоловіка Назара?

— Згодна.

— Оголошую вас чоловіком і дружиною.

28.07.2016

— Коханий, на треба серйозно поговорити.

— Так, сонечко, а що трапилося?

— Схоже що я вагітна.

— Ти впевнена?

— Звісно що я впевнена, я вже тричі зробила тест!

Назар розгубився, він не знав що відповісти, ідеальний момент для радості був після фрази «Я вагітна», а зараз вона вже трохи зла на нього.

— Тоді треба радіти, кохана. — Назар обійняв її та почав розціловувати. — У нас буде дочка, а може і син, хто б нас не народився, ця дитина стане найщасливішою у світі, бо матиме найщасливіших батьків.

— Так, мабуть. — з очей Вероніки полились сльози, вона не знала що саме відчуває, це сльози радості чи горя, а може розгубленості чи відчаю.

24.12.2016

— Вітаю, у вас буде хлопчик.

— Як, хлопчик?

— А отак. Я не зрозуміла, ти що, не радий?

— Ні, я радий звісно, просто я був впевнений що в нас буде дівчинка.

— Знаю, знаю. Але навіть якби в нас і була дівчинка, я б всеодно не дозволила тобі назвати її Маргарита.

— Чому ні, красиве ім’я.

— Було красиве, сто років тому. Зараз так вже ніхто не називає дітей.

— Вагітність протікає нормально. — перебила їхню міні сварку гінеколог. — Відхилень немає. Робіть фізичні вправи, можете зайнятись його для вагітних, стежте за харчування, більше часу проводьте на свіжому повітрі, але не довго, щоб не змерзнути, і все буде добре, а найголовніше, не соромтесь зайвий раз навідатись до мене, краще ви прийдете о третій ночі через звичайні спазми, аніж залишитесь вдома і станеться щось гірше. Я на зв’язку цілодобово, якщо мене і