Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля - Сергій Інший
— Доброго дня Михайло Ярославович, мене звуть Назар, і я можу збільшити прибутки вашої компанії вдвічі за рік. — сказав він цьому начальнику, його прізвище було написано на дверях, та йому хотілося звертатись до нього по імені, щоб набути більш офіційного тону. Михайло Ярославович же в свою чергу був трохи спантеличений появою невідомого чоловіка, і бува подумав що то якийсь божевільний, але, щоб не нагнітати ситуації він вирішив вести себе вкрай професійно.
— Якщо ви бажаєте працювати у нас, вам слід звернутись у відділ кадрів.
— Вибачте, я не з того почав, я розумію що ви можете сприйняти мене як за божевільного. Давайте домовимось, я займу п’ять хвилин вашого часу, і якщо я вас не зацікавлю я просто піду геть, адже погодьтесь, якщо я таки опинився у вашому кабінеті, значить я маю що запропонувати.
Михайла Ярославовича ця пропозиція неабияк зацікавила, йому здалося що п’ять хвилин його часу не так вже і багато, а раптом цей хлопчина дійсно щось знає, буде вкрай шкода якщо його цінну інформацію використає хтось інший.
— Гаразд, у вас п’ять хвилин.
— За що ви відповідаєте, Михайло Ярославович? Які ваші обов’язки в цій компанії.
— Я начальник відділу моніторингу, ми аналізуємо ринок, визначаємо нові можливості збуту та купівлі нерухомості у нашому місті та області.
— Прекрасно, тоді я саме за адресою. Скажіть, чи є у вас доступ до плану розбудови міста мерією?
— Ні, такого у нас немає, ми звісно володіємо якоюсь інформацією, але лише тим що загальнодоступно.
— Ну звісно, цим володіють усі, але якщо ми подивимось на цю ділянку нашого міста. — Назар показував район міста на мапі яка висіла позаду Михайла Ярославовича. — Ось у вас зазначені близько сотні об’єктів нерухомості які належать державі, в даний момент ці ділянки безперспективні, але якщо спробуєте їх купити, вам відмовлять, відмовлять тут, тут, і тут, а це наводить на думку що з цією територією щось робитимуть, а для чого вона підходить найкраще?
Михайло Ярославович встав з свого зручного крісла та почав зацікавлено розглядати мапу.
— Взагалі, ця ділянка ідеальна для розбудови житлового масива, але ж тут немає комунікації, води, каналізації.
— Ви не зовсім праві. — Назар сів за комп’ютер Михайла Ярославовича, відкрив сайт державних тендерів. — Ось, місто оголосило тендер на проведення робіт з благоустрою цього району, до кінця року там буде вода і каналізація, а якщо там буде все для комфортного життя, можна будувати житлові квартали. Комунікацію, як ви бачите проводять у цілому районі, але місто не може собі дозволити будівництво цілого району, лише декілька кварталів, і як тільки мерія зареєструє тендер на будівництво житлового комплексу…
— Ціна на всі об’єкти і територію в цьому районі злетить до небес. — продовжив Михайло Ярославович.
— Абсолютно вірно, пане Михайло Ярославович, і це далеко не все що я можу вам запропонувати.
— Але звідки у вас ця інформація?
— Я просто маю свій підхід до аналізу, довго пояснювати.
— Я все рівно не розумію, чого ви хочете від мене? Я не стану платити вам за цю інформацію, навіть якби і хотів, це не в моїй компетенції.
— Я хочу у вас працювати, навіть якщо це буде робота на пів ставки, у мене дуже багато ідей, але немає можливості їх реалізувати, у вас я зможу заповнити прогалини своїх знань в цій області, і застосувати свої методи аналітики які будуть спрямовані на прибуток компанії.
— Я думаю ми зможемо щось придумати, зайдіть до мене в понеділок о третій, і ми обговоримо деталі.
— Обов’язково. — вони потисли один одному руки і розпрощались, Назар з неймовірною гордістю на обличчі поїхав в свій офіс звільнятись з роботи кур’єра. Тепер, коли Назар сидітиме за вечерею з батьками Вероніки, він уже матиме чим козирнути, адже його теж чекає світле майбутнє.
Через декілька тижнів Назар таки отримав постійну роботу, і його зарплатня уже дозволяла орендувати собі якесь житло, він уже бува почав щось собі підшуковувати коли Вероніка запропонувала йому переїхати до нього. Після знайомства з її батьками, яким Назар надзвичайно сподобався, батьки полетіли в Канаду на рік, а то і більше, а отже її будинок пустуватиме, було б дивно якби вони не скористались з цього. Назар навіть домігся відшкодування коштів з хостелу в зв’язку з передчасним від’їздом, після перерахунку йому повернули лише декілька сотень, але тепер кожна гривня була для нього на вагу. Речей в нього майже не було, усе помістилося в рюкзак, він ітак більшу частину свого вільного часу проводив в домі Вероніки, тому і більшість його речей ітак знаходились в неї.
Літо підходило до кінця, Назар вже почав задумуватись над тим щоб зробити Вероніці пропозицію руки і серця та все ж таки вирішив що краще зачекати, як мінімум рік, і зробити пропозицію на їхню річницю. Зі сторони здавалося що в них ідеальні стосунки, його друзі були в шоці, особливо Максим, адже в його пам’яті ще були уламки спогадів тієї розмови щодо повернення Назара в минуле, та зараз він вже про це не згадував, не зважаючи на різкі зміни в поведінці та характері його друга, та всередині їхніх стосунків усе було не так гладко, спільне життя почало виводити назовні підводні камені їхніх характерів, у Вероніки часто змінювався настрій і вона бачила вину Назара там де її не було очікуючи від нього вибачень, та він часто навіть не знав що вона на нього ображена. Назар в свою чергу дав собі обіцянку ніколи не брехати, і дотримувався її з найбільшою суворістю, за що Вероніка часто на нього власне і ображалась, адже вона вважала що інколи краще сказати те, що людина бажає від тебе почути. Незважаючи на часті сварки, вони були щасливі, і потроху звикали до недоліків один одного навчаючись прощати, від цього їхнє кохання ставало ще більш незламним.
З наближенням дня народження Вероніки, йому хотілося купити їй машину, таку як вона мріяла, та все ж Назар вирішив обмежитись квітами та великим м’яким ведмедем, він звісно кохав її та вважав що вона заслуговує найкращого, та все ж йому гадалося що вони не так вже довго зустрічаються щоб робити їй подарунки які він не може собі дозволити, та
