Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля - Сергій Інший

— Чай, будь ласка, зелений, з лимоном та малиновим варенням. — відповів він сидячи в неї на кухні за столом розглядаючи все навколо. Коли вони познайомились вперше, Назар потрапив в її дім аж через три місяці після одруження, адже в нього не було жодної причини з’являтись тут, а отже це десь через рік від сьогоднішнього дня. А зараз тут усе в точності як тоді, він чітко пам’ятав її будинок під час своїх перших відвідин, адже вивчав його намагаючись по оформленню та деталях охарактеризувати Вероніку, і зараз він робив те ж саме, тільки тепер він був трохи наляканий, адже все до найменших деталях було як оді, ті ж чашки на тих же місцях, та ж скатертина, штори, диван, стільці. Минулого разу йому кинулось в очі кружка з її фотографією, тоді вона була на вигляд абсолютно нова, Вероніка тоді відповіла що це друзі їй подарували на день народження, він ще здивувався чому вона не взяла цю кружку в її квартиру в якій вони жили, але зараз він розглядав цю кружку з сильним хвилюванням та підвищеним серцебиттям тому що зараз ця кружка була стара і навіть надщербнута на ручці.

— Подобається? Це мені друзі подарували на день народження. — сказала Вероніка дивлячись як Назар розглядає її кружку.

— Так, дуже гарна кружка, а коли ти кажеш тобі її подарували?

— На мій день народження, він буде через пів року.

Назару потемніло в очах, усе навколо почало крутитись, чашка випала з його рук та розбилась вщент, він не міг нічого зрозуміти.

— З тобою усе гаразд? — розхвильовано питала вона.

— Коли ти кажеш тобі подарували цю кружку?

— Емм, на мій день народження, пів року тому, а що? — Вероніку трохи здивувало це запитання, Назар виглядав не дуже, він зблід, і вона не розуміла чому він це запитує.

— А, точно. — говорив він. — Я просто не виспався сьогодні, мені трохи зле стало, потрібно випити каву і мені полегшає. Ем, вибач за кружку, я зроблю тобі нову, в тебе ж залишилось це фото?

— Та не варто. — відповідала вона. — Я все рівно не користуюсь нею.

— Ні, ні, я зроблю тобі нову, і це не обговорюється. — повторював Назар. — Це все ж таки пам’ять, подарунок як не як.

— Ну гаразд, бачу що ти не заспокоїшся, я скину тобі фото на пошту. То може тобі все ж таки кави зробити замість чаю?

— Так, так, краще кави, дякую. — вже заспокоївшись продовжував Назар, все начебто повернулось на свої місця, а вечір з приємними бесідами продовжувався.

* * *

14.06.2014

— Я сьогодні допізна на роботі, багато замовлень, треба попрацювати, може перенесемо на завтра. — говорив Назар по телефону з Веронікою. Він влаштувався кур’єром в службу доставки документів, з перспективою розвитку, в звичайній службі доставки піци більше платять, але він обрав саме перевозку документів бо тут він ближче до ділових людей і з ними можна завести якісь знайомства.

— Але ти вчора допізна працював, скільки можна. — вдавано-ображеним голосом говорила Вероніка.

— Ну, я не знаю що сказати.

— Може ми таки побачимось сьогодні?

— Коли? Ніка, я звільнюсь майже о десятій, до поки доберусь до центру, ми десь посидимо, туди-сюди, ще до дому треба добратись, а завтра зранку вставати. — почав жалітись Назар.

— Ну так можна не їхати в центр міста, їдь одразу до мене до дому, батьків немає, якщо затримаєшся на довго, то можеш залишитись в мене на ніч. — звабливо продовжила вона.

— Та невже, то мені взяти з собою вина?

07.07.2014

— Незабаром приїдуть мої батьки, я б хотіла тебе з ними познайомити. Як тобі така ідея?

— Я тільки за. — він вже майже звик до свого нового життя, час від часу він таки згадував своє минуле життя багатія, та теперішнє, не дивлячись на відносну бідність, здавалося йому кращим, і його прискіпливу пам’ять до деталей навіть не збентежив той факт, що минулого разу він познайомився з її батьками аж на весіллі. «Мабуть майбутнє будується по іншому», виправдовувався він перед самим собою. Йому хотілося вже поселитись разом з Веронікою, але він боявся квапити події, та і не мав що запропонувати, він до сих пір жив у хостелі, а усі зароблені гроші тратив на свою дівчину.

— Ти обов’язково їм сподобаєшся. — говорила вона, але Назар таки відчув нотки сумніву, адже її чекало далеко успішніше майбутнє аніж його, вона закінчувала навчання мистецтвознавця, і хотіла відкрити свою галерею, батьки однозначно зможуть профінансувати її мрії. А що він? Просто кур’єр. Не дивлячись на її скромність, вона могла дозволити собі за день на одяг витратити більше аніж він заробляв за місяць. І Вероніка також переживала що її батьки не одобрять її вибір, а в даний момент, Назар не представляв собою жодних перспектив, і Вероніка розуміла що їй важко буде пояснити те, що вона кохає його не через гроші.

Назар в свою чергу не дуже переживав через знайомство, він передбачав що не сподобається її батькам через свою безперспективність, але він вірив в те що з часом зможе досягнути неабияких успіхів. Щодо своїх батьків, то він передбачив ситуацію наперед і при першій згадці Вероніки про його батьків, він одразу відповів що не спілкується з ними, відчасти це була правда, адже після того як він з’їхав в хостел він і справді перестав спілкуватись з батьками, від Тимофія він в принципі не підіймав слухавку, від матері лише інколи, та і то їхні розмови зводились до «в мене все добре, в мене багато роботи, я зайнятий, можливо якось заїду, тощо», з часом і мати перестала до нього дзвонити. Згадуючи свій минулий досвід знайомства Вероніки з її батьками, Назар, на її запитання про сім’ю одразу відповідав що вони не спілкуються не вдаючись в деталі, про тонкощі його відносин з батьками він не згадував, розповів лише в загальних обрисах про існування матері та вітчима. З часом, Вероніка забажає з ними познайомитись, та Назар намагався відтягнути той факт якомога далі, та і цього разу їхні стосунки розвивались не так стрімко як минулого разу, тому підстав для хвилювання було мало.

Попереднє життя Назара поволі гасло в його пам’яті як страшний сон, він жив своїм життям і його вже майже все влаштовувало. Вероніка кохала його до безтями і він кохав її теж. На роботі усе йшло непогано, ба навіть більше, одного разу він доставляв документи в якусь компанію