Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля - Сергій Інший

Місто в якому він жив, стояло на сході країни, і було воно значно більшим аніж його рідне містечко чисельністю в сто тисяч, тут жило майже два мільйони, це був справжній мегаполіс, усе тут вирувало життям, всі люди кудись квапились, а вночі місто прокидалось від сонної роботи та запалювало свої яскраві вогні клубів, ресторанів, пабів та готелів. Назар відчував себе комахою посеред джунглів, але водночас він розумів, що тут у нього більше шансів влаштувати своє життя так, щоб більше ніколи не перетинатись із своїм минулим. Він стояв перед дзеркалом та проголошував клятву до самого себе.

— Я, Назар Коломієць, більше ніколи не згадаю жодного дня із свого минулого, не згадаю жодної події, не згадаю жодного імені. Від сьогодні, я сирота. Мої батьки померли в автокатастрофі коли мені було три роки, мене виховувала бабця, три роки тому вона померла від старості. Я вирішив будувати своє життя тому і приїхав сюди.

Вимовивши ці слова, його очі наповнились слізьми, він ще досі кохає Вероніку, але заради нею, він повинен забути її. Так, буде важко, та все ж таки у нього немає іншого вибору, нехай мине навіть десять років поки він її забуде, але рано чи пізно той день таки настане, і він зможе жити свої життям, а сьогодні йому потрібно зробити найважче, потрібно почати.

В його гаманці залишилось близько п’ятнадцяти тисяч, цього не вистачить для того щоб почати життя. Працювати за освітою він не може, бо в нього немає освіти. Працювати в сфері нерухомості він також не зможе, він нічогісінько не знає про це місто, та і цей напрямок діяльності надто сильно пов’язаний з його минулим. Ідеальним для нього виявився варіант, це працівник колл-центру, він там вже колись працював, але зараз він скаже що це буде його перша робота, нехай в нього залишиться невеличка перевага. В цій сфері, є кар’єрний ріст, і не потрібна освіта для того щоб тебе взяли, він це знає, туди беруть всіх, потрібно лише пройти двотижневе навчання, з чим він точно справиться.

План начебто нескладний та дієвий, не тягнучи кота за хвоста, Назар почав шукати в інтернеті підходящі вакансії, операторів колл-центру завжди мало, тому пропозицій було безліч, була навіть та компанія в якій він працював раніше, згадка про цю компанію наштовхнула його на думку про те, що він забув звільнитись з попередньої роботи, він пам’ятає що вони б виплатили йому декілька тисяч, які б йому зараз дуже знадобились, «І як я тільки міг забути про це», та було вже надто пізно, швидше за все, хтось з його роботи вийшов на його батьків які все пояснили, можливо вони віддали його зарплатню їм, а можливо залишили собі, це вже не мало значення. Та все ж, серед пропозицій він знайшов якусь міжнародну компанію, яка діяла і в країні, «там мусить бути хороший кар’єрний ріст», він заповнив заявку на їхньому сайті, і вже через десять хвилин йому зателефонували та призначили співбесіду на завтра. Тепер йому потрібно було знайти якесь житло, адже жити в готелі було занадто дорого, а жити в хостелі він не хотів.

— Доброго дня, я Токаренко Сергій. — він виглядав на років двадцяти п’ять, в красивому чорному костюмі який надавав йому ще більш молодшого вигляду, якщо він в свої двадцять п’ять став начальником, то в Назара були всі шанси теж чогось добитись.

— Коломієць Назар, приємно познайомитись.

— Взаємно. Отже, ви хочете у нас працювати. Знаєте чим займається наша компанія?

— Ну, я в інтернеті дещо читав. — Назар прекрасно знав чим вони займаються, але він не міг сказати, адже пообіцяв собі забути все своє минуле.

Сергій розповів йому чим вони тут власне займаються, показав офіс з середини, він виглядав майже так само як і попередня робота Назара, велике приміщення в якому знаходилось сотні боксів з операторами. Його співбесіду важко була назвати співбесідою, це просто розмова на перевірку наявності бажання в людини тут працювати, якщо бажання є, то ласкаво просимо, так сталося із Назаром, вже завтра він прийде сюди в якості майже працівника, тому що перед працевлаштуванням потрібно пройти теоретичне і практичне навчання, його робота полягала в обслуговування клієнтів компанії зв’язку, потрібно було вивчити багато тексту і так далі, але по суті, нічого складного від нього не вимагалось.

Колектив на його новій роботі був непоганий, майже усі були його віку, відділ консультації клієнтів, в якому він працював налічував близько сотні людей з різних груп, це все були звичайні оператори, на кожних двадцять із них був свого роду начальник який працював по нормованому графіку, і помічник цього начальника в якого графік був трохи гірший, оператори ж працювали цілодобово. Ділились вони на групи А, Б, В, і так далі, Назар потрапив в групу А, не те щоб вона була кращою, просто там було найменше людей, його начальницею була низенька дівчина на ім’я Юлія Федорова, ростом вона була під метр п’ятдесят, зовсім крихітна і худенька, з чорнявим волоссям, вона складала враження дуже милої дівчини, здавалося, що такі як вона просто не можуть управляти двадцятьма операторами, адже важко було уявити як вона кричить на когось із своїх підлеглих. Назар вона одразу сподобалась, а от її помічниця Катерина, не дуже. Назар звик що бачить людей наскрізь, і незважаючи на її наполегливу добродушність та привітність, поміж рядків в неї просочувалось підлабузництво та зверхність, виглядала вона трохи старшої аніж її начальниця, років на двадцять сім, худорлява блондинка яка ще і ростом вона була вища аніж начальниця, хоча тут усі були вищі за шефа Юлію.

В процесі навчання а потім роботи, Назар потроху звикав до нового життя, він знайшов собі житло, дешеву квартирку на околиці міста, від якої він по півтора години добирався на роботу, в майбутньому він планував переїхати, але точно не зараз, адже його фінансові справи не дуже добре йшли, він тратив більше аніж заробляв. В робочий колектив його прийняли швидко, усі були приємні і привітні з ним, не можна було сказати що він знайшов там друзів, адже окрім роботи стосунки з його колегами не переходили границю дверей їхньої будівлі.

Назар не намагався перейти з кимсь в дружні стосунки, він чекав поки хтось сам не виявить бажання впустити його в свій особистий