Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля - Сергій Інший

йшли і розмовляли на буденні беззмістовні теми, погода, новини, тощо, або обговорювали єдине спільне що в них було, своє начальство, ця тема найбільше йому і не подобалась, адже новенькій не подобалась начальниця, а от її помічниця Катерина їй була до вподоби, але Назар, зі всією люб’язністю не став нав’язувати їй свою думку, просто обережно тримався осторонь цієї теми переводячи розмову в якесь інше русло. Підходячи до якогось перехрестя, прямо перед ними світлофор показав 90 секунд червоного кольору, в її компанії ці секунди були надто довгі щоб їх терпіти, мабуть новенька це відчула і накинулась на Назара палкими поцілунками. Цілувалась вона так собі, та Назар намагався отримувати задоволення від цього процесу, адже так давно він не отримував жіночої ласки.

Краєм ока він побачив як червоні цифри дійшли до нуля та змінили колір на зелений і він припинив її цілунки. Вона дивилась йому у вічі і усміхалась, він взяв її за руку, відчуваючи потребу зробити якийсь жест, і вони пішли далі.

Підійшовши до її дому, Назар очікував надіявся на продовження вечора, хоч і розумів що шансів на це майже немає, а коли вона сказала що винаймає кімнату, і відповідно живе з хазяїнами квартири, варіант що вона посеред ночі приведе до себе незнайомця, був майже неможливий, але потяг Назара був ще не вгамований, тому вони зостались на лавочці під будинком піддаючись утіхам, але далі поцілунків нічого було, посидівши так годину, Назару все це набридло і він попрощався з нею та пішов до дому, пройшовши декілька хвилин він допетрав що йти йому не одну годину, тому він викликав собі таксі.

Наступного дня, Назар особливо неохоче їхав на роботу, адже там буде ця Діана, вона була досить красива, але нажаль, вона була саме з тих дівчат які не слідкували за собою, і всі це бачили. Говорити це їй він не хотів, адже вони лише почали зустрічатись, та і то не факт, і йому було трохи соромно за неї, найбільше він боявся що ці його так звані стосунки ще далі відштовхнуть його від Ірини, але ніхто і не помічав що вони зустрічаються, на роботі він вів себе не надто «кохано» не цілував її і не тримав за руку, навіть не намагався підлаштувати свій графік що вони працювали разом, як це робили всі місцеві пари, натомість вона вправно підлаштовувала свій графік під його. Протягом двох тижнів їхні стосунки були вкрай мінімальні, вітались на роботі, обідали разом, інколи пили чай на перерві, після роботи йшли кудись гуляти або десь посидіти, в кінці дня він проводжав її до дому де вони допізна цілувались на лавочці, і кожного разу він чекав що вона його запросить до себе, але цього не траплялось, а їхати до нього вона відмовлялась аргументуючи це тим, що їй не буде що завтра одягнути, та це була дивна відмазка адже вона часто приходила на роботу в одному ж тому самому одязі декілька днів підряд. Дійшло вже до того, що Назар потроху уникав її, в нього був план як звести ці стосунки нанівець, але сталося диво, її звільнили, і як тільки це трапилося він зітхнув з полегшенням. Після її звільнення вони бачились разів зо два, Назар просто ігнорував її відповідаючи на її дзвінки та повідомлення з затримкою, вони не розстались офіційно, вони просто перестали один одному дзвонити чи писати, та й усе.

На роботі ніхто й уваги не звернув на її відсутність, плинність людей тут була велика, і вже через декілька днів, ніхто, окрім Поліни про неї не згадував, одже репутація Назара не постраждала, принаймні він так думав, по факту всім було байдуже з ким зустрічається цей Назар, більшість тутешніх працівників навіть не знали як його звати.

* * *

Для групи «А» настали скрутні часи, з двадцяти потрібних людей тут працювало лише семеро, в інших групах також був великий некомплект, максимум по п’ятнадцять людей, тому управління компанії вирішило залучити до їхнього відділу обслуговування працівників з інших відділів, з тих де обсяг роботи був менший. Так Назар познайомився з своїм найкращим другом Горбань Остапом, худенький хлопець низького росту, завжди з неохайною зачіскою, як потім виявилося, ця неохайна зачіска є його стилем. Також він здружився з ще одної дівчиною Стадник Уляною, вона була весела, компанійська і Назар вже подумував запросити її кудись, але нещастя, його сумніви врятували його від незручної ситуації, адже Уляна зустрічалась з Остапом, і Назар був перший кого посвятили в цю таємницю, хоча він і не розумів чого ці двоє приховують свої стосунки від усіх, вони все рівно тримали планку дружніх відносин на роботі, і ніхто нічого не підозрював, та насправді, всім було просто байдуже, навряд чи би хтось помітив що ці двоє разом навіть якби вони лизались на кухні.

Назар і його дівчина працювали тут уже декілька років, спочатку Назара це здивувало, адже зазвичай люди працюють не довше року на посаді оператора і ідуть на підвищення, та вони аргументували це тим що в помічника начальника групи чи в начальника групи дуже поганий графік, а поки вони оператори вони самі собі графік пишуть, в принципі логіка у цьому була, але не для Назара. Знайомство з цими двома значно розширило коло спілкування Назара, адже в них, на відміну від Назара, було безліч друзів, його життя ставало дедалі менш нудним, але довге русе волосся Ірини за стінкою його боксу все одно турбувало його, якось він помітив що Остап з Іриною про щось сперечаються, це не виглядало як сварка, більше це було схоже на суперечку двох рівнозначних начальників які не можуть вирішити як керувати компанією, але в надзвичайно меншому масштабі, опісля суперечку Остап обійняв Ірину і попрощався з нею.

— А звідки ти знаєш Ірину? — запитав Назар Остапа коли вони сиділи в дешевій забігайлівці поряд з роботою, вони часто сюди заходили випити дешевого пива та повечеряти хотдогом.

— Вона моя одногрупниця.

— В сенсі?

— Ми на заочці вчимось в політехнічному.

В принципі це все пояснювало, але Назар хотів розвинути цю тему.

— А ти не в курсі, вона з кимсь зустрічається? — прямо запитав він.

— Та начебто ні, а ти що, запав на неї? — з ухмилкою запитував Остап.

— Ну а що, вона класна.

— Вона дуже класна, я теж колись думав з нею замутити, але не зрослось. — з деякою гордістю говорив Остап, але Назар розумів,