Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля - Сергій Інший

— А Уляна знає про це?

— Ні, ти що, і не думав щось таке їй ляпнути, вона мені такий скандал закатає.

— А що, вона така ревнива?

— Та всі баби ревниві, Назік, а я з Іркою дипломну пишем, там по конспектах, таке всяке, туди сюди, я ж тупий, я б без її допомоги жоден залік не здав би.

— Ну то так би й сказав Уляні.

— Ой, та ти не шариш, ти не зможеш бабі щось пояснити.

— А оцей новенький, чи вже не новенький, забув як його звати, той що постійно крутиться біля Ірини, хіба вона з ним не зустрічається?

— З ким? З цим Сашою? Та він же якийсь вискочка, Ірка таких не переносить.

— Думаєш?

— Та точно тобі кажу, якщо хочеш, я можу вас звести, покличу її з Уляною на пиво після роботи, і ти будеш, роззнайомитесь, може щось і закрутиться.

План був не поганий, але враховуючи специфіку їхньої роботи, знайти вечір коли усі четверо однаково закінчать роботу було майже неможливо, та і більше того, потрібно було щоб у кожного з них не було планів після роботи. Та тим не менш, доля усміхнулась, і їм таки вдалося зібратись у чотирьох в цій забігайлівці поряд з роботою, незважаючи на те, що Назару було трохи соромно там сидіти, адже це місце підходило для того щоб випити пива з другом, але для побачення воно явно не підходило, та з іншого боку, побаченням це теж важко було назвати.

Назар сидів поряд з Іриною, яка теревенила з Уляною на якісь свої теми, він же теревенив з Остапом, меню тут було не широке і вони замовили по бокалу пива та картоплю фрі, хлопці ж замовили собі ще й по хот-догу. Після другого бокалу компанія почала закруглятись, адже комусь завтра на роботу. На цей раз, Назар не став чекати поки дівчина дасть якісь позиви, як це було з Діаною, тому він сам вирішив проявити ініціативу, виявивши що вона живе за 10–15 хвили ходьби від роботи, він напросився провести її до дому, Остап з Уляною поїхали ж до дому чи по домах, він не знав живуть вони разом чи ні, Назар ж з Іриною попрямували вулицями міста під світлом ліхтарів.

— То ти вчишся з Остапом? — треба було почати діалог, а це все що спало йому на думку.

— Так, в політехнічному.

— На який напрямок?

— Економіка підприємства.

— Хочеш стати економістом?

— Та я й сама не знаю, мабуть що ні, після школи, всі казали йти кудись на юриста, економіста, чи ще щось таке. А мені було сімнадцять років, я і сама не знала чим я хотіму займатися.

— А чим ти зараз хочеш займатися?

— Знаєш, хочеться чогось такого, десь адміністрація магазину, ну нормального магазину, якоїсь відомої марки, от в мене є подруга, вона працює в торговому центрі, в якомусь модному магазині одягу, колись була просто консультантом, зараз якесь там в неї підвищення, дуже класна робота, постійно якісь збори, вивчають нові колекції, вона їздила в Мілан і в Париж. От на такій роботі я б працювала.

— А що тобі зараз заважає? Звільняйся з колл-центру і йди працювати туди.

— Не все так просто, я тут через вільний графік, можна брати вихідні коли тобі зручно.

— А чим ти займаєшся на вихідних. — цим запитанням Назар хотів наблизитесь до теми «зустрітись на вихідних», але її це питання чомусь спантеличило.

— Ну, домашніми справами. — відповідала вона, її звична веселість і усмішка кудись зникли, «мабуть в неї вдома якісь проблеми», подумав Назар.

— А як давно ти працюєш в колл-центрі? — намагаючись відійти від попередньої теми сказав Назар.

— Ой, та вже напевно рік, може і більше, мене сюди Остап привів.

— А чого не йдеш на підвищення?

— Та навіщо мені це треба, я взагалі тут працювати не хочу, ну робота тут класна, колектив просто супер, але це не те чим я хочу займатись.

Вони йшли вже хвили десять, Назар розумів, що ось-ось вони дійдуть до фінальної точки їхнього шляху, а він не наблизився до неї ані на крок, тому він вирішив піти в ва-банк.

— Слухай, я оце хотів запитати. — трохи невпевнено почав Назар. — Той Олександр, ви зустрічаєтесь?

— Що? — здивовано і трохи обурено відповідала Ірина. — Він хороший хлопець, але ні, я не зустрічаюсь з такими хлопцями.

— А чому?

— Ну, він занадто самовпевнений в собі.

— Хіба це погано?

— Може і не погано, але мені це не підходить.

— А які хлопці тобі підходять?

— Ну важко сказати.

— Ну от такі як я, наприклад, підходять тобі?

Вона не знала що відповісти, він загнав її в кут, і від її відповіді багато що залежало, якщо вона відповість «так», то очевидно що Назар запропонує їй зустрічатись, якщо ж відповість «ні», то Назар може образитись, а вона цього не хотіла, адже він їй, начебто подобався, хоч вона і не розглядала його в якості свого хлопця, тепер, стоячи мовчки перед ним, їй потрібно було щось відповісти.

— А хіба ти не зустрічаєшся з тою Діаною, що звільнилась. — це було її туше, так елегантно втекти від такого прямого запитання, очевидно що йому вже не вдасться повернутись до того питання, та тим не менш, її відповідь вже не мала значення.

— Ні, ми й не зустрічались толком, це було щось таке, незрозуміле.

— А що трапилося? Не зійшлись характером? — на її обличчі так і було написано «Я спеціально відходжу від теми», і вона цього навіть не приховувала.

— Нічого не трапилося, просто перестали спілкуватись та й усе.

— Зрозуміло.

Вони вже підійшли до її будинку, Назар шукав поглядом лавочку біля під’їзду аби посидіти, але її не було, та і навряд чи вона б погодилась на це. На запрошення до неї він також не сподівався, він взагалі ні на що не сподівався, надіявся звісно на чудо, але точно знав що нічого не трапиться, тому він просто попрощався з нею побажавши її добраніч, та пішов в напрямку зупинки громадського транспорту, було ще не надто пізно і він надіявся що якісь автобуси ще ходять.

Наступного дня, прийшовши на роботу, він помітив що місце поряд з Іриною вільне, він сумнівався чи варто йому там сідади, аж раптом вона його помітила, в даний момент Ірина розмовляла з якоюсь клієнткою,