Балтазар прибуває в понеділок - Теодор Костянтин

— Через тридцять шість хвилин, — уточнив Богдан.

— … зв’язався з Монте-Карло. Та йому все ж трохи не повезло. Коли вже виходив, його побачив Денешан.

— Якщо все було так, як припускає товариш майор Менеїле, — перед начальником друзі не говорили на «ти», — тоді ця маленька невдача може бути фатальною для отого Гаспара, бо машину ми безсумнівно знайдемо.

— Ви гадаєте, що він один Із знайомих сім’ї Сіміонеску? — спитав полковник.

— Дуже можливо, — висловив свою думку Богдан. — В усякому разі, Гаспар попередньо намагався дістати інформацію про подружжя Сіміонеску і взнав про їхнє захоплення оперною музикою. Цей пан чи сам, чи зі спільниками, а діяв упевнено.

— Як саме — діяв упевнено? — спитав полковник.

— Бо знав, що принада з оперними квитками дасть бажані наслідки. З іншого боку, той факт, що Гаспар зайшов до сім’ї, користуючись підібраним ключем, змушує допустити, що людина, яка дістала зліпок ключа, ходить до подружжя Сіміонеску.

— Яка ваша думка, Менеїле?

— Товаришу полковник, я гадаю, що не зайвим буде почати розслідування серед друзів і знайомих сім’ї Сіміонеску. Бо можливо, що удаваний Сіміонеску дістав цю інформацію не безпосередньо, а через другі руки, тобто від когось із знайомих сім’ї Сіміонеску.

— Якщо це так, то нам буде дуже нелегко знайти Гаспара, — сказав Богдан. — Сім’я Сіміонеску має багато друзів і знайомих. Особисто я не гадаю, що нам пощастить.

Якийсь час усі мовчали. Трохи згодом Дуку спитав:

— Товаришу полковник, чи знаєте, що мене найбільше турбує? Я ставлю собі питання: що шукає Балтазар у нашій країні?

— Звичайно, Менеїле, він прибуде не помилуватись чудовими ландшафтами.

— Товаришу полковник, Балтазар — це не звичайний агент, якими були багато тих, що ми їх знешкодили. Він — Великий Балтазар. А якщо так, то природно поставити питання: «Чому він прибуває?» Адже супершпигун виконує не будь-яке завдання, він хоче викрасти дуже важливий секрет.

— Правильно, Менеїле. Бачу, ви самі знайшли відповідь. Але чого ви тривожитеся?

— Товаришу полковник, зрештою, що означає «дуже важливий секрет?» В Кожній галузі діяльності бувають дуже важливі секрети, Секрети в економіці, нашій внутрішній і зовнішній політиці й тому подібне.

— Звичайно! І я не розумію, на що ви натякаєте?

— Зараз зрозумієте, товаришу полковник. Нам усім трьом відомо, що кілька років тому трест «Небел» особливо цікавився винаходом академіка Робеску. І про тодішній винахід професора можна сказати, що по секретності він був найважливішим.

— Безсумнівно, був, Менеїле.

І все ж трест не посилав до Бухареста супершпигуна. А якщо справа стоїть так, я цілком правомірно ставлю собі питання: а чи не йдеться цього разу, про якийсь зовсім надзвичайний секрет?

— Навіщо ви ускладнюєте, — захоплено вигукнув Богдан. Бо з усіх якостей, які він помічав у свого друга, він найбільше, дивувався з його здатності розумового теоретизування. Хоч і немає безпосереднього зв’язку між діяльністю філософа, наприклад, і офіцера безпеки, але Богдан прийшов до переконання — відтоді, як він працює разом з Дуку, — що офіцерові безпеки розум філософа якщо й не необхідний, то, в усякому разі, дуже допомагає.

— Навіщо? — перепитав Дуку. — Мені здається дуже природним поставити собі таке питання. Мова йде про шпигуна, прозваного Великим Балтазаром, чия біографія, хоч до деякої міри й вигадана, більш-менш приголомшує. Мені важко повірити, що трест погодився б надіслати його, коли ставка не була б варта ризика, якому підпадає Балтазар. Галузь роботи, в якій Балтазар досяг великих успіхів, його найулюбленіша ділянка — це секрети виробництва, але це не значить, що його не цікавлять таємниці іншого роду. Навіть у таких випадках ризик не був таким, щоб дуже налякати його! Може, лише через те, що законодавство в мирний час у більшості капіталістичних країн не. дуже суворе до шпигунів, зате зовсім по-іншому дивляться на це в нашій країні. Трест «Небел» знає, бо переконався з власного досвіду, коли намагався викрасти креслення апарата, винайденого академіком Робеску, як добре організована у нас служба контррозвідки, як знає й те, якою важливою є допомога, що ми одержуємо її з боку громадян.

— Так, трест усе це знає і все одно ризикує посилати Балтазара. Чому? Тому, що, як я вже говорив, ставка гри така важлива, що перевищує ризик втратити Балтазара. У такому випадку я маю право поставити собі питання: якою саме найважливішою таємницею цікавиться трест «Небел»?

— Гадаєте, нам треба неодмінно про це знати? — трохи скептично спитав Богдан.

— Неодмінно. Я вам поясню чому. Що ми знаємо про Балтазара? Знаємо, що він прибуває в понеділок, Та зате ми зовсім не знаємо, який він на вигляд. Що нам відомо ще? Що хтось, людина, яка видавала себе за Сіміонеску, чекатиме на нього. Але де саме, теж не знаємо, Може, на вокзалі, в аеропорту, та не виключено, що зустріч може відбутися в приватному будинку. Потім Балтазар приступить до роботи, і ми не зможемо якимсь чином перешкодити йому, бо не знаємо його… Та якщо б ми змогли дізнатися про ті таємниці, які зараз у якійсь особливій ієрархії посідають перше місце, становище було б зовсім іншим. Чому? Тому, що замість того, щоб чекати Балтазара в аеропорту, на вокзалі чи на прикордонних заставах, ми чекали б його в тих місцях, де він, будучи змушеним діяти, рано чи пізно обов’язково з’явився б.

— Це ідеальне побажання, Менеїле.

— Яке, визнаю, нелегко виконати, товаришу полковник.

— Навіть неможливо, Менеїле, зовсім неможливо. Кожне Міністерство, кожний науково-дослідний інститут, промисловий центр, одне слово, кожне підприємство і в столиці й на периферії має більші або менші таємниці. Це означало б, що всі вони зробили відбір, склали список і відмітили найважливіше, передавши його якомусь органу, в чиї обов’язки ввійшов вибір супертаємниці з безлічі таємниць. Уявляєте, якої величезної роботи в усіх ланках вимагає така операція?