Балтазар прибуває в понеділок - Теодор Костянтин

— А чом би й ні? Якщо про Балтазарові успіхи так багато твердять у зацікавлених колах, інакше кажучи, якщо вони стають відомі і поза трестом, то в мене є всі підстави припускати, що це справа рекламної служби тресту «Небел». Звичайно, ми не повинні думати, що та служба чи контора — називай її як тобі до вподоби— популяризує діяльність тресту рекламами на такий зразок: "Звертайтеся до нашої фірми, котра може постачити вам будь-який вид секретної інформації» і т. д. і т. п. Та деяку рекламну діяльність, специфічну і певною мірою таємну, вона звичайно провадить. Тому що трест зацікавлений не лише запропонувати «товар» клієнтам, але важливо, щоб вони попросили його про це самі.

- І ти гадаєш, що існує попит на такий товар?

— Я певен.

— Можливо, ти маєш рацію. Та мені все це здається якимсь безглуздям. Як це так — я, підприємство ікс, можу звернутися до тресту з проханням дістати Мені на підприємстві ігрек якийсь секрет виробництва, у якому я зацікавлений, хоч добре знаю, що цілком Можливо, що в той же самий час підприємство ігрек, у свою чергу, просить трест украсти в мене секрет виробництва предмета, у яке я вклав мільйони?

— У тому-то і весь парадокс, Богдане, мій хлопчику! До тресту звертаються і підприємства-жертви. Що робити? Афери є афери, і ти прекрасно знаєш, що всі афери брудні. Звертаючись до тресту, зацікавлені підприємства у той самий час вживають особливих заходів безпеки, щоб уберегти свої власні таємниці від небезпечних агентів тресту. І не тяжко уявили, який рекламний ефект викликає і в потерпілих, і в тих, що виграли, коженуспіх «Небел». Так, саме в цьому і полягає парадокс: підприємства, звертаючись за послугами до тресту, фактично звертаються до свого найбільшого ворога. На початку шпигунський трест «Небел», чиї акціонери не знають один одного, як ніхто не знає й того, як виник цей трест…

— Але вважається… — перебив його Богдан.

— Так, вважається, що акціонери — це колишні нацистські заправили, слід яких згублено. Та що я хотів сказати? Ага! Що трест, який напочатку існував дуже скромно, тепер надзвичайно зріс і дістає такі прибутки, що у кінці кожного року дає, кажуть, своїм таємним акціонерам мільйонні дивіденди.

Пролунав дзвінок, Дуку взяв трубку. Відбулася коротка незначна розмова. Потім кілька хвилин він роздивлявся кінець синього олівця з такою увагою, що можна було подумати, Ніби він вперше за своє життя бачить заструганий олівець. Насправді ж він думав. Богдан знову прочитав на обличчі свого друга ту серйозність, яка недавно так схвилювала його:

— Чоловіче, знаєш, про що я думаю? Що волхв…

— Який волхв?

— Балтазар! Бо хіба ж не Балтазаром звався один з трьох святих волхвів, які прийшли вклонитися новонародженому Ісусові?

— Так. І що ти хочеш тим сказати?

— Хочу сказати, що коли Балтазарова слава, як ти гадаєш, є результатом діяльності рекламної служби тресту, то, можливо, волхв не такий уже й страшний, як може здатися з чуток? Знаєш приказку: не такий страшний чорт…

Дуку стенув плечима:

— Мій хлопчику, слова це те саме, що й жіночі обійми. їх можна пояснити по-різному. Ти кажеш: «…то, можливо, волхв не такий уже й страшний, як може здатися з чуток». Та все це залежить від того, що ти розумієш під словом «страшний»? Я згоден з тобою, що в його біографії, крім правди, є багато домислу, та яким би суттєвим той домисел не був, ми повинні визнати, що тут ідеться про аса своєї справи. Минуло уже кілька років, як я працюю у контррозвідці, і протягом усього цього часу я ніколи не відчував, що не мав задоволення. В розумінні успіху. Та знай, що зараз мене вперше полонить жах. Я гадаю, мій хлопчику, що на нас чекає дуже тяжка робота. Від самого початку надзвичайно тяжка, якщо врахувати те, що ми нічого не знаємо, крім того, що Балтазар, Великий Балтазар прибуває в понеділок.

— Прибуває в понеділок, і ми не знаємо навіть, як він виглядає, Щоб належно його зустріти.

— Не знаємо, та якщо правда, що твердять в біографії, то нас може потішити, що цього не знає ніхто. А хіба це не дивно? Відома його біографія, йому приписують багато подвигів — декотрі, можливо, навіть видумані,— і ніхто не відає, який він на вигляд. Але тішитися не досить. Ми повинні щось робити. До понеділка ще п’ять днів.

— Ти говориш так, ніби це п’ять місяців.

— Звичайно, термін дуже малий, щоб ми могли зустріти Балтазара з квітами, коли він ступить ногою на землю Румунії, Та за ті п’ять днів, що маємо, ми, може, нападемо на слід того, що вдавав Сіміонеску.

— Відносно Гаспара у мене ще є дещо у сагайдаку.

— То ти вже охрестив і цього. Скажи, будь ласка, чому й досі мовчав?

— Бо ти винен. Ти мені сказав, що Балтазар, який прибуває в понеділок, та сама особа, що і Великий Балтазар, і я, приголомшений цією сенсацією, забув, що у мене ще є деякі новини.

І цю мить задзеленчав телефон. Дуку взяв трубку. На другому кінці проводу полковник запитав:

— Чи повернувся Богдан з Плоєшти?

— Щойно зайшов, товаришу полковник.

— Обидва приходьте до мене!

Вони вже майже півгодини були в полковника Рареша, а Богдан ще не скінчив свою доповідь. Полковник його кілька разів переривав, він вимагав подробиць, за подробицями йшли припущення, і лише тепер, майже через півгодини, Богдан мав змогу вийняти з сагайдака те, що було там на дні.

— Товаришу полковник, якщо ми не знаємо Балтазара, — а тому не зможемо впізнати його, коли він