Балтазар прибуває в понеділок - Теодор Костянтин

— Добре!.. Добре!..

— Добре! Повертаюся до справи. Говорив із телефоністкою, яка вчора чергувала. Розумна дівчина! Про красу нема чого й казати…

— І про що ти дізнався?

— Уяви собі, як поталанило! Я дізнався, Дуку, про зміст розмови з Монте-Карло.

— Як же?

— Дуже просто! Той, що видавав себе за Сіміонеску, попросив телефоністку втрутитися і повторювати в один і в другий кінець, бо з якоїсь причини зіпсувалася лінія, і він погано чув. Щасливий випадок, який дав можливість телефоністці дізнатися про розмови.

— Тобто?

— Коротко кажучи; дядько із Монте-Карло на ймення Сол — яке смішне ім’я! — повідомляв племінникові у Бухаресті, що його двоюрідний брат, на ім’я Балтазар, неодмінно прибуде у понеділок і, отже, щоб він чекав на нього.

— Де чекав на нього?

— Він не уточнив. Та неважко припустити де. В аеропорту або На вокзалі, якщо не приїде, був а, власного машиною.

— Це все?

— Все! Ну, що ти думаєш, Дуку?

— Балтазар прибуває у понеділок! — прошепотів Дуку ніби тільки про себе і не чуючи Богданового запитання.

— Хочу тобі повідомити, що я також дещо розслідував про цього так званого Сіміонеску.

— Балтазар прибуває у понеділок! — прошепотів Дуку і подивився на Богдана особливо-серйозно, аж той здригнувся. Між іншим, і голос, яким вимовлено було ті слова, був такий серйозний, якого Богдан ще ніколи не чув.

Схвильований і стривожений так, що не міг побороти свою слабість, — Богдан вважав за слабість те, що відчував, — він ображено відповів:

— Та хай йому біс! До понеділка ще п’ять днів. За той час ми, може, ще зуміємо намацати отого «племінника».

— Мій хлопчику, йдеться про Балтазара!

Богдан відчув деяке роздратування у голосі свого друга.

— Якого Балтазара?

— Бал-та-зарі. О боже, невже ти не розумієш? Великого Балтазара!

Богдан стукнув себе у лоб долонею. Потім одразу ж недовірливо поглянув на Дуку.

— Дуку, а чи не зайшли ми занадто далеко? Він, невже він?

— Це був би єдиний випадок, коли б я зрадів, якби ми дійсно, як ти висловився, зайшли занадто далеко. Та боюся, що ні.

— Балтазар!

— Так, Балтазар.

Богданові схотілося запалити. Він узяв цигарку і жадібно затягнувся. Дуку теж. Вони курили мовчки, майже забувши один про одного. Палили і думали про Балтазара. Вірніше, про його біографію.

Що було в ній правдою, а що легендою? В архівах кожної служби контррозвідки малося досьє «Балтазар», у якому найважливішим документом була його біографія. В загальних рисах однакова, з різними деталями в залежності від кількості одержаної додаткової інформації тою чи іншою із служб.

Балтазар! Справжнє ім’я? Зовсім ні! 3 усього видно, що його справжнє Ім’я невідоме навіть головному управителеві шпигунського тресту «Небел», на утриманні якого він перебував.

Відносно його походження інформація була туманна і суперечлива. З деяких версій Балтазар був сином індійця, з інших — іспанським циганом. Та більшість твердили, що він є сином індійського принца і англійки. (Дехто говорив, що його мати португалка).

Про його дитинство і юнацький вік джерела також суперечили одне одному. Деякі твердили, що в шестирічному віці він нібито утік із дому і став учнем брахмана-кочівника, інші — що він виріс у Тібетському монастирі, звідки чи то втік, чи то йому дозволили піти ще в юнацькі роки. Зате всі твердили, що один час він був буддійським священиком у храмі Тадж-Махала, а потім факіром, який влаштовував видовища на майданах Калькутти, Бомбея, Хайдарабада і Мадраса. Будучи буддійським священиком та факіром, він немов творив чудеса — навіть мертвих міг. воскресити, але безсумнівно це вже була легенда.

Починаючи з 1954 року, відомості про його біографію стають дещо точнішими. Отож після 1954 року Балтазар жив у Гонконгу, де він був хазяїном ігорного дому і оптовим торгівцем наркотиками, а через два роки став найгрізнішим піратом Індійського океану. Він дістає собі яхту з Дизельним мотором, набирає екіпаж із професійних піратів і контрабандистів і вирушає в похід по південних морях, грабуючи пасажирські пароплави. Подеколи він обстрілює з кулемета екіпажі і пасажирів, убиваючи їх. Нападаючи на пароплав, його вітрильник підіймав на щоглі не чорного прапора з традиційною _ емблемою піратів — череп над двома схрещеними кістками, — а прапор лазурового кольору із зображенням індійського храму.

Сп’янілий від успіхів Балтазар стає хазяїном цілої флотилії моторних суден, замаскованих під рибальські вітрильники, з ними він продовжує піратські напади в Індійському та Тихому океанах.

Успіхи Балтазара викликають заздрість інших піратів, які діють у південних морях, головним чином Чіана, найнебезпечнішого і найсйльнішого пірата. Між Балтазаром та Чіаном вибухає війна не на життя, а на смерть. Кожен із них бажає позбавитися конкурента. Кілька разів відбуваються справжні морські баталії між їхніми флотиліями. Та жодна з них не стає вирішальною. Конфлікт продовжується і на суші, він набуває найрізноманітніших форм та засобів, серед них і зовсім нечесних. Одного по одному заарештовують внаслідок доносів прихильників то Чіана, То Балтазара.

Це до певного дня… Чіан дістає достовірне повідомлення, що вночі двадцять джонок, навантажених опіумом та героїном, намагатимуться пробратися до гонконгського порту. Чіан із своєю флотилією виходить у відкрите море і атакує джонки, навіть не запідозрюючи, що його Заманули в пастку. Джонки, в яких замість опіуму та героїну були Балтазарові люди, дають відсіч. Чіана тяжко поранено. Він зумів на шлюпці залишити поле бою, та доки дістався до берега, помер від ран, Балтазарові дихається легше. Та не довго, Чіанова дружина бере банду в свої руки. Вона виявилася ще кмітливішою і жорстокішою, ніж її покійний чоловік. Банда діє жвавіше чи від набору нових членів, чи від кооперування з