Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля - Сергій Інший
* * *
— У неї сильно пошкодженні легені, внутрішній крововилив та опіки третього ступеня по всьому тілу, стан вашої дочки стабільний, але дуже важкий.
— Ми можемо щось вдіяти? Можливо якісь препарати з закордону, будь-які лікарі, процедури, терапії, все що завгодно, ми все дістанемо.
— Повірте, ми робимо усе можливе.
Настала тишина, Вероніка сиділа поряд з Маргаритою тримаючи дочку за руку, її очі були сповненні благань. Назару здавалось, що його дружина постарішала на декілька років за останні кілька днів, його не дуже і хвилювало те, що саме через нього його дочка опинилась тут, і їй вже ніколи не бачити звичайного життя, вона навіть дихати самостійно не зможе. Єдина надія на те, що в майбутньому знайдуться способи витягти її з такого важкого стану. Він був впевнений, що вся вина лежить саме на тих кого він найняв, на тих, хто влаштував пожежу і вони повинні розплатитись за скоєне, тому, через декілька днів, він вирішив влаштувати з ними зустріч під приводом ще одного замовлення.
— Хіба ви не бачили що там були люди? Там була моя дочка! Моя дочка! Мені сказали що ви професіонали своєї справи, і я повірив. Все, що від вас вимагалось, це влаштувати пожежу так, щоб ніхто не постраждав, але ви не справились з роботою, відповідно, це ваша вина. А як тепер жити мені? Ви бачите, що ви зі мною зробили? До чого я докотився? Як мені з цим жити? Дружина? Ні, я не став кохати її менше, і що значить «Кохати»? Хіба десь написано що таке кохання? Саме так, і ви не в змозі з точністю стверджувати що кохаєте когось, це просто самообман. Якщо кохання і існує, як це пояснити? В який момент ви повинні зрозуміти що саме сьогодні ви кохаєте цю особу, але вчора ви її ще не кохали? Це саме стосується і дружби. Я, до всіх ставлюсь однаково, і в той же момент по різному, але немає в тому світі точних відмінностей і пояснень що таке кохання і дружба. Дочка? Вона моя дочка, я повинен її любити, але я не можу описати що саме я відчуваю. Вона продовження мого роду, я її створив, я створив людину, особистість, і я повинен був її вдосконалювати як батько, тобто виховувати, а ви позбавили мене цієї можливості. Звісно, я можу завести ще одну дитину і виховувати її, але що це змінить? Ні, це не змінить вашою провини. — говорив Назар, закопуючи трупи двох чоловіків яких він з особливою жорстокістю закатував до смерті. Ніхто не стане його підозрювати, адже ніхто крім цих двох та нього не зали про цю зустріч, а навіть якщо і знайдуть їхні трупи, нічого не зміниться, вони за сотні кілометрів від свого дому, і звісно Назар від свого. Це було не важко, Назар просто глянув на карту, вибрав на ній найбільший ліс в центрі країни, дочекався ночі, закинув трупи в машину та поїхав. Ось і все.
Він звісно нічого не казав Вероніці, вона постійно до нього телефонувала, але він не підіймав слухавку бо боявся видати себе. До своєї дружини він повернувся вже через декілька днів.
— Де ти був? Я дзвонила тобі сотні разів, тебе не було чотири дні. Я вже не знала що собі думати. — її обличчя мало жахливий вигляд, вони ридала декілька днів поспіль, і особливо сьогодні, в свій день народження. Вероніка пообіцяла собі, що якщо її чоловік виявиться мертвим, вона не залишиться з цим світом наодинці, а з кожним днем його відсутності, вона була у цьому впевнена все більше і більше.
— Все гаразд, кохана, мені потрібно було побути наодинці. — це була ідеальна відмовка, скинути все на дочку яка зараз присмерті. Так, це брехня, але це брехня для добра, адже якщо Вероніка дізнається правду, їй стане ще гірше.
— Чому ти нічого не сказав, я не могла собі місця знайти… — сказала вона крізь сльози та кинулась в його обійми. Але він не знав, що вона також йому брехала. Увесь час за його відсутності, поряд з нею був Тимофій, який всіляко її підтримував, не дивлячись на те, як сильно він ненавидить її чоловіка, він навіть допомагав їй знайти його. За ці декілька днів, вони дуже зблизились, і стали ледве не найкращими друзями, принаймі так думала вона, адже в думках Тимофія все мало зовсім інший вигляд.
Через декілька місяців все почало налагоджуватись, вони потроху вчились радіти життю. На новорічні свята полетіли відпочивати у Сінгапур, якщо дивитись здалеку, то здавалось що вони щасливі, та все було не так. Час від часу, Назар прокидався і чув як його дружина ридає посеред ночі, але кожного разу робив вигляд що нічого не чує, адже він не мав що сказати. Вероніка почала працювати, відкрила свою справу, студію чогось там дизайнерського чи ще щось, її чоловік не вникав у її справи, він звісно кожного дня запитував як минув день і таке інше, але ніколи не слухав її, йому вистачало того що вона все рідше ридає по ночах.
Вони навчились любити свою дочку такою яка вона є, Назар не любив її навідувати, його дочка лежить без свідомості вже багато місяців, і вони своєю присутністю нічого не змінять, але в нього було прагнення стати хорошим чоловіком, тому він наслідував звичайних людей, робив усе, щоб у людей не виникало дивних думок щодо його переконань.
13.03.2017
— Ти впевнений що не поїдеш, йому все таки 50 років виповниться? Та і він твій вітчим, він чоловік твоєї матері, хоча б заради неї ти б мав туди поїхати.
— У мене багато роботи, коли я закінчу, то обов’язково приїду, але все ж таки, нічого не обіцяю.
— Роби як знаєш, коханий.
