Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля - Сергій Інший

не важко. Нести труну з власною дочкою на очах у сотні людей, також не стало для нього проблемним. Опускати труну с дочкою в яму, брати до рук лопату і засипати Маргариту землею, і це не було для нього найважчим в цей день, усе це він міг пережити, найважче чекало для нього попереду, коли декілька дужих чоловіків не могли втримати Вероніку від того, щоб кинутись в яму за дочкою, спостерігати за цим для Назара було найважче. Ті звуки що виривались з неї, це не крик, ні, це щось інше, здавалося всі демони пекла кричали із її нутра, цей крик прорізав наскрізь слух усіх хто був поряд. Люди відвертались від неї, бо не могли на це дивитись, як мати з нелюдською силою відштовхує усіх на своєму шляху, як вона, з усією силою що в неї є, розбиває свою кулаки до крові б’ючись об землю. Вона вже не молить бога про прощення, вона погрожує йому, падає на коліна, з її очей ллються ріки сліз, лице опухло від безперервного ридання, а вона продовжує кричати знову і знову — ВБИЙ МЕНЕ! ВБИЙ МЕНЕ! ТИ НЕГІДНИК! ТИ НЕ БОГ, А МЕРЗОТНИК! ПОКАЖИ НА ЩО ТИ ЗДАТЕН, ВБИЙ МЕНЕ, АБО Я САМА СЕБЕ ВБ’Ю! ТИ СКОТИНА! ВБИЙ МЕНЕ, НЕВЖЕ Я ТАК БАГАТО ВІД ТЕБЕ ПРОШУ!? ТИ ВБИЙ МОЮ ДОЧКУЮ ТАК ВБИЙ ЖЕ І МЕНЕ! Я БЛАГАЮ ТЕБЕ, Я НЕ МОЖУ ТУТ ЗАЛИШАТИСЬ, ЗАБЕРИ МЕНЕ ЗВІДСИ ДО НЕЇ! БЛАГАЮ ТЕБЕ, ВБИЙ МЕНЕ!..

* * *

— Його звуть Бойко Тимофій Петрович. Все що вам потрібно про нього знати в цьому конверті, адреси, імена його друзів, колег по роботі і так далі. Мені сказали, що ви найкращі в свої справі.

— Пане, все буде зроблено в найкращому вигляді, можете не перейматись.

— Нехай це буде нещасний випадок, я не хочу знати де і коли це трапиться, і бачитись з вами ще раз я теж не маю наміру, я вам довіряю, тому — Назар простяг конверт вщент заповнений готівкою, людині імені якої він не знав. — Тут вся сума.

— Пане, ми вас не підведемо, протягом місяця ваше замовлення буде виконано. — вони потисли один одному руки і безіменний чоловік пішов геть, Назар же залишився в кафетерії допивати свою каву. Ця зустріч була без імен чи якої небуть іншої інформації, знайшов він цих людей в інтернеті, зараз не важко когось знайти, звісно це не дуже надійно, він міг виявитись лягавим, або він міг просто нічого не зробити, адже Назар віддав йому усю суму за своє замовлення, та його влаштовував такий ризик, адже мета яку він переслідував виправдовувала усі засоби.

Після похорону Маргарити, Вероніка геть зійшла з розуму, ще того дня вона кілька разів намагалась себе вбити, тому її вирішили відправити в лікарню для душевнохворих, і сьогодні її виписували. Назар стояв біля виходу з лікарні і чекав на неї, він приїхав пів години раніше зазначеного часу і йому самому не подобалась його перебільшена пунктуальність яка завжди змушувала його чекати більше аніж потрібно. Нарешті двері відчинились, до нього вийшла Вероніка, здавалося що вона помолодшала на двадцять років, точніше вона просто повернулась до свого нормального вигляду. Побачивши свого чоловіка вона засяяла посмішкою та радісно кинулась в його обійми.

— Я так рада тебе тут бачити, сонце, я кохаю тебе, чуєш, кохаю тебе до безтями і тепер у нас все налагодиться. Я більше не хочу тут жити, давай поїдемо, поїдемо звідси назавжди, кудись дуже далеко, щоб ніхто не міг нас знайти, туди де будемо тільки ти і я, і почнемо свою історію спочатку.

— Так моє сонечко, звісно, я теж кохаю тебе, давай поїдемо і більше ніколи не повертатимемось сюди. — він міцно обіймав її, а вона його, щастя просочувалось крізь них обох, здавалося що вони не бачили один одного цілу вічність. Взявши її за руку вони пішли до машини і поїхали до свого старого дому.

— В мене є прекрасна ідея. — сказала Вероніка намагаючись накраситись в машині.

– І яка ж це?

— Ми можемо полетіти в Канаду, мої батьки допоможуть нам облаштуватись.

— Знає, я теж про це думав.

— Мій тато допоможе тобі з роботою.

— Тоді вирішено, так ми і зробимо. — він дивився на неї так, наче вперше бачив. Так, наче щойно в неї закохався. Ніхто із них вже і не пам’ятав минулого, ніхто не згадував про Маргариту. Назар навіть забув що зовсім недавно заплатив найманцям які обіцяли впродовж місяця розправитись з Тимофієм, тому він і прагнув полетіти до того моменту, аби Вероніку не збила з ніг смерть її найкращого друга.

Впродовж наступних днів вони носились по місту наче скажені які загорілись ідеєю винайдення вічного двигуна. Назар на швидко, і майже задарма продав квартиру, машину, усе цінне що їм більше не знадобиться. Все що продати не вдалося він відвіз до свого старого дому, до матері, нехай Тимофій робить з цими речами що забажає, нехай навіть повикидає, йому тепер байдуже, він за крок від нового життя.

* * *

23.04.2017

Настав той день, коли вони завершили усі свої справи і були готові до вильоту, залишалась остання ніч в цьому місті.

— Я досі не можу повірити, що ми це зробимо. Завтра, нас вже тут не буде, а там, по той бік океану, на нас чекатиме нове життя. Ти розумієш мене, коханий? Усе нове, дім, сусіди, друзі, я навіть одяг спалю, що на мені, як тільки куплю новий. — говорила Вероніка.

— Навіщо так довго чекати, спали зараз, і летімо голі. — відповідав Назар.

— Зачекай трішки, сонце, я ще повинна побачитись з твоєю матір’ю, хочу попрощатись з нею наостанок. А ввечері, коли я повернусь, і це буда наша остання ніч тут, зробиш з моїм одягом усе що забажаєш.

Вероніка поцілувала його на прощання, та пішла з ресторану, сіла в свою машину, яку колись подарував її чоловік та поїхала до Марії. «Хоч би там не було Тимофія», подумки благала вона, Марія сказала що він на роботі, але страх побачити його все рівно змушував її тривожитись. Раптом він приїде раніше, або ще щось. Зрозумівши що вона не зможе пережити зустрічі з ним, вона вирішила ще раз подзвонити до Марії, та ненароком дізнатись чи немає вдома Тимофія.

— Привіт, Я вже під’їжджаю, за декілька хвилин буду у вас, ви вдома? — запитувала Вероніка невимушено.

— Привіт, моя доця. Так, я вдома, якраз чай роблю, зробити