Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля - Сергій Інший

— Раніше ви жили і без моїх грошей, і якось вистачало. Як же тепер може бути мало? Куди ти діваєш мої гроші? Куди ти їх витрачаєш?

— Це не твоя клята справа!

— Це моя справа! Це мої гроші, і мені вирішувати куди вони витрачаються. Того що я виграв в лотерею, уже давним-давно немає, ви живете за гроші які я заробляю своєю важкою працею.

— Якою працею? Ти нероба, і неробою здохнеш!

— Так? Знаєш що? Іди но ти під три чорти, тепер ти і копійки від мене не отримаєш, а якщо хоч слово від тебе ще почую з цього приводу, я розповім матері що ти їй зраджуєш. — після цих слів напала мертва тиша, тільки важке дихання Тимофія доносилося з того кінця телефону, секунда, друга, третя.

— Ну, давай ми не будемо переходити на особистості? — почав Тимофій вже спокійним і лагідним тоном.

— Ні, ми з тобою не домовимось. — відповів Назар та кинув слухавку.

«Навіщо я це роблю? Адже тепер це може бути причиною для підозр. Чи правильно я чиню? Чи не зайшло це надто далеко? Можливо зараз саме час зупинитися? Але у мене вже немає шляху назад, усе вже надто далеко зайшло, я пройшов такий довгий та тернистий шлях до мети яка вже за крок від мене. А що, якщо це все дарма? Як мені тоді вчинити? Потрібен запасний план. Ідей у мене жодних. У мене нічого вже не залишилось і нічого вже не змінити, якщо я взявся за це, то мушу йти до кінця. Я все продумав до найменших деталей, ніхто і ніколи не запідозрить мене, ніхто нічого не дізнається, все буде добре». Він глибоко вдихнув, дістав з кишені свій новий телефон та набрав номер який вивчив на пам’ять аби не зберігати його в телефоні.

— Доброго дня, так, це я. У вас все готово? Гаразд, дійте. — Назар кинув слухавку, вийняв з неї сім карту та заламав її навпіл, дістав з телефона батарею а сам телефон поклав на стіл та розтрощив його молотком, потім, одягнув медичні рукавички, усі деталі телефону зібрав в каструлю та залив усе хлоркою, потім він зібрав усе в пакетик, змотав усе скотчем та викинув у смітник. Він трохи квапився, тому що в кафетерії за рогом його чекала мати.

— Ти спізнився, синку. Раніше ти ніколи не спізнювався. — почала Марія коли він сів до неї за столик.

— Я вже був поряд, але забув вдома телефон і був змушений повернутись, раптом Вероніка телефонуватиме.

— А де Вероніка, я думала вона прийде з тобою.

— Пішла на прогулянку з Маргаритою.

— Назарчику, синку. — змінивши тон, продовжила Марія. — Чому ти мене сюди запросив? Давай уже ближче до суті.

— Я хочу поговорити з тобою про Тимофія.

— Не варто про це говорити, синку. Я прекрасно знаю як ти до нього відносишся, але прошу тебе, не треба про це…

— Мамо, він зраджує тобі. — вирвалось у Назара, трішки гучніше аніж він планував, тому люди з сусідніх столиків припинили свої розмови та почали оглядатись в їхній бік.

— Я знаю. — майже пошепки відповіла вона.

— Але навіщо? Навіщо ти з ним живеш, якщо ти про це все знаєш? Як ти може це терпіти?

— Синку, він не погана людина, у нас у всіх є свої вади, і у нього є.

Назар нічого не відповідав, він мовчки дивився їй у вічі і не міг її зрозуміти, йому у голові не вкладалося як таке узагалі можливо. Вона хотіла щось додати, та Назар боявся що не зможе пережити інших слів, тому, не давши шансу їй продовжити розмову він вийшов з кафетерію. Так і закінчилась їх перша душевна розмова як сина з матір’ю. Але для Назара, ця розмова мала зовсім іншу мету, він хотів надати вагому причину для того, щоб витягти її з дому без підозр. Він знав що Тимофій на роботі, а він зараз не матір’ю, і після цієї розмови вона точно не подумає на нього. Тим більше, йому обіцяли щось на кшталт витоку газу. Цілком можливо, що Марія забула вимкнути плиту коли збиралась на зустріч з сином.

Тим не менш, Назар зберігав спокій, йому приносило задоволення усе що відбувається зараз навколо нього. Обвести долю круг пальця не кожен здатен. Планувати все протягом декількох років, і ось, настав той день коли він може святкувати. Справа залишилась за малим, висловити широкий жест благородності та доброти в сторону своїх батьків подарувавши їм новий будинок. Тоді він стане героєм в очах дружини, мовляв він ненавидить своїх батьків, те не дивлячись на це, все рівно добрий до них. Та і для відносин з батьками це буде крок на зближення, можливо опісля вони перестануть його діймати, адже він підтримає їх в важкі для них часи.

Раптом серце його забилось різкіші, раптово задзвонив телефон в його кишені і трохи його налякавши. Дзвінок від Вероніки, але він чомусь відчував що на тому кінці лінії він не почує її голосу, щось трапилось, і це «щось» змінить його життя назавжди. Він не хотів підіймати слухавку щоб не почути як його дружина та дитина загинули під час пожежі. Сонце кудись зникли, вже такий знайомий і люби морок почав вкривати його наче теплою ковдрою, усі стіни міста стали сірого кольору і почали звужуватись в його бік, усі люди кудись зникли, навколо ні душі. Ще зовсім трішки, і смерть торкнеться до нього. І лиш піднявши слухавку він зміг це зупинити.

— Так, я слухаю. — відповівши на дзвінок час зупинився, одна тисячна секунди яку заповнювала тишина перед відповіддю на тому кінці здавалась йому вічністю. Стіни сірих будинків притислись до нього в очікуванні відповіді, паралізувавши його, ось уже цілу вічність він чекає на відповідь.

— Сонечко, як в тебе справи? Я чула ти зустрічаєшся з мамою, мене це так здивувало. А чому ти не покликав мене? Чи може в тебе щось трапилось?

— Де ти? — вистрілив схвильовано Назар, він не чув що вона йому каже, він заледве впізнав її голос, адже був впевнений що не почує її більше ніколи.

— Я, в супермаркеті, тобі щось потрібно купити?

— Маргарита з тобою?

— Ні, вона заснула і я залишила її з дідусем. А щось трапилось? Ти якийсь схвильований.

— Ні, сонечко, все гаразд. — спокійно відповідав Назар. — Довго не затримуйся, я чекатиму на тебе вдома.

Його вже не мучило